Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

— Так, протягом дня я чимало над нею думав.

— І якого висновку дійшли?

— Надзвичайно заплутана історія.

— Безперечно, це своєрідна справа. Особливо в деяких моментах. Наприклад, змінився характер слідів. Який висновок ви з цього робите?

— Мортімер сказав, що сер Чарльз від хвіртки йшов алеєю навшпиньках.

— Він тільки повторив слова якогось дурня, сказані тим під час проведення слідства. Навіщо було чоловіку йти алеєю навшпиньках?

— Ну то й що?

— Він тікав, Вотсоне, тікав відчайдушно, тікав, рятуючи життя, тікав доти, поки серце його не розірвалось і він не впав мертвий.

— Тікав від чого?

— Ось у цьому й полягає наша проблема. Є ознаки того, що сер Чарльз Баскервіль спочатку до нестями перелякався, а вже тоді кинувся бігти.

— Чому ви так кажете?

— Я припускаю одне: те, що його налякало, наблизилося до нього з пустища. Якщо все відбувалося саме так,— а це здається найімовірнішим,— то тільки людина, яка страшенно розгубилася, могла побігти від будинку замість бігти до нього. І якщо свідчення цигана правдиві, то сер Чарльз біг з криком про допомогу в той бік, де її аж ніяк не можна було знайти. Тоді, знову ж, кого він чекав того вечора і чому в тисовій алеї, а не у власному будинку?

— Ви думаєте, сер Чарльз когось чекав?

— Він був літнім, хворим чоловіком. Ми розуміємо його бажання вийти на вечірню прогулянку, але ж земля була сира, а погода холодна. Чи природним було для сера Чарльза стояти біля хвіртки п'ять або й десять хвилин, як з'ясував доктор Мортімер, який виявив набагато більше здорового глузду, ніж мені здавалося спочатку, звернувши увагу на сигарний попіл.

— Але ж сер Чарльз виходив на прогулянку щовечора.

— Як на мене, неймовірно, щоб він чекав біля хвіртки щовечора. Навпаки, факти свідчать: він уникав пустища. А того вечора він когось чекав. Це було напередодні його поїздки в Лондон, яка не відбулася. Як бачите, Вотсоне, справа набуває чіткості. Вона стає логічно послідовною і зрозумілою. А тепер, будь ласка, дайте мені скрипку,— далі ми будемо обговорювати цю загадку після того, коли вранці, сподіваюсь, не без користі, зустрінемося з доктором Мор-тімером і сером Генрі Баскервілем.

Розділ 4

СЕР ГЕНРІ БАСКЕРВІЛЬ

Наступного дня ми поснідали рано, і Холмсу, одягненому в халат, довелося трохи почекати домовленої зустрічі. Наші клієнти були точними: як тільки годинник вибив десяту, з'явився доктор Мортімер у супроводі молодого баронета. Той виявився невеликим на зріст, але дуже міцним, жвавим чоловіком років тридцяти з темними очима й густими чорними бровами на енергійному обличчі, яке мало задерикуватий вираз. Одягнений він був у твідовий, з червонястим полиском костюм, а його засмагла шкіра свідчила про те, що більшу частину часу він проводить просто неба, проте твердий погляд і спокійна впевненість у поводженні виказували в ньому джентльмена.

— Сер Генрі Баскервіль,— відрекомендував його доктор Мортімер.

— Так, саме він,— мовив баронет. — Дивна річ, містере Шерлоку Холмсе, але якби мій друг не запропонував мені завітати до вас сьогодні вранці, я зробив би це самостійно. Я чув, ви вмієте розгадувати невеличкі загадки, а я цього ранку зіткнувся з такою, над якою треба добре посушити голову, але мені цей ребус не до снаги.

— Прошу вас, сідайте, сер Генрі. Чи правильно я зрозумів, що після приїзду в Лондон з вами трапилося щось незвичайне?

— Цьому випадку я не надаю надто великого значення, містере Холмсе. Цілком імовірно, що це просто якийсь жарт.

Сьогодні вранці я одержав цього листа, якщо його можна так назвати.

Сер Генрі поклав на стіл конверт, і ми всі схилилися над ним. Конверт був звичайний, сіруватого кольору. Адресу на ньому «Готель «Нортумберленд», серові Генрі Баскервілю» — було написано великими друкованими літерами, стояв поштовий штемпель «Чарінг-крос» і час відправлення — вечір учорашнього дня.

— Кому було відомо, що ви збираєтеся зупинитись у готелі «Нортумберленд»? — спитав Холмс, пильно дивлячись на нашого гостя.

— Ніхто не міг знати. Я вирішив це тільки після зустрічі з доктором Мортімером.

— Але ж, певно, доктор Мортімер зупинився в тому готелі раніше?

— Ні, я знайшов притулок у друга,— мовив доктор. — Ніяк було дізнатися, що ми поїдемо саме в цей готель.

— Гм! Здається, хтось дуже цікавиться вашими переїздами.

Холмс вийняв з конверта пів-аркуша паперу, згорнутого вчетверо. Розгорнув його й поклав на стіл. Посередині листка стояла одна-єдина фраза, складена з підклеєних одне до одного слів. Там було таке:

«Якщо життя вам не набридло і ви не хочете збожеволіти, тримайтеся далі від пустища».

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!