Слава ЗСУ!

На площадці з'явився схвильований служник-німець.

— Ні, сер. Я питав про черевик у всіх у готелі, але ніхто його не бачив.

— Так от, або черевик буде повернуто мені до вечора, або я піду до управителя й заявлю йому, що виїжджаю від вас.

— Черевик буде знайдено, сер... Обіцяю, що буде знайдено, тільки потерпіть ще трохи.

— Подбайте, щоб черевик мені повернули, я не дозволю, щоб він пропав у цьому злодійському кублі... Пробачте, будь ласка, містере Холмсе, що я турбую вас через отой лист, бо це дрібниця, яка...

— Я вважаю, що підстав турбуватися більше ніж досить.

— О, бачу, ви ставитесь до листа дуже серйозно.

— А як ви самі пояснюєте його появу?

— Навіть і не пробую пояснити. Нічого дурнішого й дивнішого зі мною ще не траплялося.

— Дивнішого — можливо, але... — замислено мовив Холмс.

— А що ви самі думаєте про всю цю історію з листом?

— Ну, не буду вдавати, що я в ній розібрався. Вона дуже складна, сер Генрі. Якщо взяти її в зв'язку із смертю вашого дядька, то з п'ятисот справ, які мені довелося розплутати, не знайдеться більш складної. Але ми тримаємо в своїх руках кілька ниток, і є шанси, що коли не одна, то інша приведе нас до розгадки. Ми можемо змарнувати час, ухопившись не за ту, за яку слід би було, але раніше чи пізніше натрапимо й на потрібну.

Сніданок був гарний, і про справу, яка зібрала нас докупи, ми в розмові майже не згадували. І тільки тоді, коли перейшли до вітальні в номері Баскервіля, Холмс спитав у сера Генрі, які в того наміри.

— Їхати в баскервільський замок.

— І коли?

— Наприкінці тижня.

— В цілому,— сказав Холмс,— я вважаю ваше рішення розумним. У Лондоні за вами постійно стежать,— доказів цьому в мене більше ніж треба,— а хто ці люди і яку мету вони ставлять собі, у цьому багатомільйонному місті виявити важко. Якщо наміри у них лихі, то вам загрожує небезпека, яку ми тут безсилі відвернути. Чи знаєте ви, докторе Мортімере, що сьогодні, коли ви вийшли від мене, за вами стежили?

Доктор Мортімер аж підскочив.

— Стежили? Хто?

— Цього, на жаль, я не можу вам сказати. Серед ваших сусідів чи знайомих у Дартмурі є хтось з широкою й густою чорною бородою?

— Ні... Стривайте, дайте подумати. Так, є. Це Беррімор, дворецький сера Генрі, у нього широка й густа чорна борода.

— Ха! А де зараз Беррімор?

— В баскервільському замку, доглядає його.

— Треба переконатися, що він справді там, а не тут, у Лондоні.

— А як ви можете це зробити?

— Дайте мені телеграфний бланк. «Чи все готово приїзду сера Генрі?» Цього досить. Адреса така: «Містеру Беррімору, баскервільський замок». Де там найближчий телеграф? У Грімпені? Дуже добре, другу телеграму ми надішлемо в Грімпен начальнику телеграфної контори, ось таку: «Телеграму на ім'я Беррімора прохання вручити його власні руки. Разі відсутності телеграму надішліть назад серу Генрі Баскервілю, готель «Нортумберленд». Таким чином ми ще до вечора будемо знати, перебуває Беррімор на своєму посту в Девоншірі чи ні.

— Правильно,— погодився Баскервіль. — До речі, докторе Мортімере, що, кінець кінцем, являє собою цей Беррімор?

— Він син покійного управителя маєтку. Це вже четверте покоління Берріморів, яке доглядає баскервільський замок. Наскільки я знаю, він і його дружина шановані в нашому графстві люди.

— В той же час,— сказав Баскервіль,— цілком зрозуміло, що поки в баскервільському замку немає ніякого хазяїна, ці люди живуть як у Бога за дверима й нічого не роблять.

— Це правда.

— Чи відписав що-небудь Беррімору сер Чарльз? — спитав Холмс.

— Він і його дружина одержали по п'ятсот фунтів стерлінгів.

— Ха! А вони знали, що їм буде відписано такі гроші?

— Так. Сер Чарльз любив поговорити про те, кому й скільки відпише.

— Це дуже цікаво.

— Сподіваюся,— сказав доктор Мортімер,— ви не будете ставитися з підозрою до кожного, хто від нього що-небудь одержав, бо мені він теж залишив тисячу фунтів.

— Он як! А ще кому?

— В духівниці було зазначено багато дрібних сум різним особам і чимало — на благодійність. Залишок пішов серові Генрі.

— А що являє собою залишок?

— Сімсот сорок тисяч фунтів.

Холмс здивовано звів брови.

— Я навіть не уявляв, що мається на увазі така величезна сума,— сказав він.

— Сер Чарльз мав славу багатої людини, але ми й не підозрювали, який він багатий насправді, поки не ознайомилися з його цінними паперами. Загальна вартість майна наближається до мільйона.

— Боже мій! Це така ставка, заради якої залюбки можна розпочати відчайдушну гру. Ще одне запитання, докторе Мортімере. Припустімо, з нашим молодим другом щось трапиться — пробачте, звичайно, за таку неприємну гіпотезу — хто успадкує все це багатство?