Слава ЗСУ!

— Яка радість! — мовив він. — Я не знав точно, де його залишив — тут чи в конторі пароплавної компанії. Нізащо в світі не хотів би загубити цей ціпок!

— Це, бачу, подарунок,— сказав Холмс.

— Так, сер.

— Від Чарінг-кроської лікарні?

— Від кількох тамтешніх друзів з нагоди мого одруження.

— Гай-гай, це погано! — похитав головою Холмс.

Доктор Мортімер здивовано закліпав очима за скельцями

своїх окулярів.

— Чому погано?

— Тільки тому, що ви внесли безладдя в наші умовиводи. З нагоди вашого одруження, кажете ви?

— Так, сер. Я одружився і через це залишив лікарню, заразом і всі надії на посаду лікаря-консультанта. Адже необхідно було обзавестися власною домівкою.

— Ну-ну, ми, кінець кінцем, не так уже й помилялися,— зауважив Холмс— А тепер, докторе Джеймсе Мортімере...

— Що ви, що ви! Я не маю докторського ступеня, я тільки звичайнісінький член Королівського хірургічного товариства.

— І, очевидно, людина точного складу розуму.

— Я в науці дилетант, містере Холмсе, збирач, так би мовити, черепашок на берегах великого невідомого океану. Якщо не помиляюсь, я розмовляю з містером Шерлоком Холмсом, а не...

— Ні, це мій друг доктор Вотсон.

— Радий познайомитися з вами, сер. Ваше ім'я згадується, я це чув, поряд з іменем вашого друга. Ви надзвичайно мене цікавите, містере Холмсе. Ніяк не чекав, що у вас такий довгастий череп або такі добре розвинені надбрівні дуги. Ви не будете заперечувати, якщо я промацаю своїми пальцями тім'яний шов? Зліпок з вашого черепа, сер, поки немає справжнього, міг би прикрасити який завгодно антропологічний музей. Не хотів би здатися вам нещирим, але мушу зізнатися: я заздрю вашому черепу.

Шерлок Холмс жестом запросив нашого дивного відвідувача сісти в крісло.

— Кожний з нас, сер, я так розумію, ентузіаст своєї справи,— сказав він.

— Ваш вказівний палець свідчить про те, що ви самі робите собі цигарки. Куріть, будь ласка, якщо

хочете.

Витягнувши з кишені папір і тютюн, доктор Мортімер з дивовижною вправністю скрутив цигарку. У нього були довгі тремтливі пальці, рухливі й неспокійні, як вусики у комахи.

Холмс мовчав, але його швидкі проникливі погляди, які він кидав на нашого надзвичайного відвідувача, показували, що той дуже його цікавить.

— Насмілюся припустити, сер,— сказав він нарешті,— що ви зробили мені честь, зайшовши до мене вчора ввечері і ось знову сьогодні, зовсім не для того, щоб обстежити мій череп?

— Ні, сер, ні, хоч я щасливий, що дістав таку нагоду. Я прийшов до вас, містере Холмсе, тому що переконався в своїй непрактичності і тому, що переді мною раптом виникла неймовірно серйозна і неймовірно незвичайна проблема. Дізнавшись, що ви другий серед найкращих європейських експертів...

— Он як, сер! Дозвольте спитати, хто має честь бути першим? — трохи незадоволено спитав Холмс.

— На людей з науковим складом мислення сильне враження завжди справляють праці пана Бертільйона 1.

— Тоді чи не краще вам проконсультуватися в нього?

— Я говорив, сер, про «науковий склад мислення». Але як людині практики вам немає рівних. Сподіваюсь, сер, що моя поведінка вас не...

— Тільки трошки,— відказав Холмс. — На мою думку, докторе Мортімере, ви вчините тільки мудро, якщо без дальших зволікань чітко розповісте мені, в чому полягає проблема, для вирішення якої вам потрібна моя допомога.

Розділ 2

ПРОКЛЯТТЯ РОДУ БАСКЕРВІЛІВ

— У мене в кишені лежить один манускрипт,— сказав доктор Джеймс Мортімер.

— Я помітив це, коли ви входили сюди,— відгукнувся Холмс.

— Це старий манускрипт.

— Початок вісімнадцятого століття, якщо це не підробка.

— Як ви дізналися про манускрипт, сер?

— Розмовляючи зі мною, ви весь час показуєте мені його краєчок в пару дюймів завширшки. Та нікудишній той експерт, який не може визначити дату документа з точністю в один-два десятки років. Вам, можливо, доводилося читати мою невеличку монографію на цю тему. Я датую ваш манускрипт тисяча сімсот тридцятим роком.

— Точна дата — тисяча сімсот сорок другий рік. — Доктор Мортімер видобув документ з внутрішньої кишені свого сюртука. — Цей родовий документ було передано мені на зберігання сером Чарльзом Баскервілем, чия нагла й трагічна смерть близько трьох місяців тому так схвилювала весь Девоншір. Я можу твердити, що був не тільки його лікарем, а й особистим другом. Це був розумний чоловік, сер, проникливий, практичний і такою ж мірою не фантазер, як і я сам. І все ж він поставився до цього документа дуже серйозно і був у глибині душі готовий саме до такого кінця, який зрештою й спостиг його.