Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

По дорозі назад ми зайшли на ленч в Мерріпіт-хаус, отоді-то сер Генрі познайомився з міс Степлтон. Він, здається, неабияк захопився нею з першого ж погляду, і я дуже помилюся, якщо скажу, що почуття це не взаємне. Коли ми йшли додому, сер Генрі раз у раз заводив про неї мову, і відтоді майже не минає дня, щоб ми хоч ненадовго не зустрілися з братом і сестрою. Сьогодні вони в нас обідають, а вже ведеться розмова про візит до них наступного тижня. Здавалось би, кращого чоловіка для своєї сестри Степлтон не може й бажати, а проте я не раз помічав на його обличчі вираз крайнього незадоволення, коли сер Генрі приділяє їй увагу. Степлтон, безперечно, любить сестру, його життя без неї буде самотнім, але з його боку було б вершиною егоїзму перешкодити їй зробити таку блискучу партію. І все ж я впевнений: Степлтон не хоче, щоб їхня дружба переросла в кохання, і я вже неодноразово мав можливість переконатися, що він постійно намагається не дати їм залишитися тет-а-тет. До речі, вашу вказівку не дозволяти серові Генрі виходити з дому самому мені буде виконувати складніше, якщо до всіх інших наших труднощів додасться ще й любовна ситуація. Моя присутність швидко перестане бути бажаною тут, якщо я надто неухильно дотримуватимуся вашої вказівки.

Днями, точніше в четвер, у нас на ленчі був доктор Мортімер. Він робив розкопки могили в Довгій Западині й знайшов там череп доісторичної людини, і це сповнює його великою радістю. Другого такого щирого ентузіаста, як він, не знайти. Після ленчу прийшли Степлтони, і предобрий доктор на прохання сера Генрі повів нас усіх у тисову алею показати, як усе там трапилося тієї фатальної ночі. Ця тисова алея виявилася довгою й похмурою, тягнеться вона між двох високих стін підрізаних дерев, а обабіч доріжки вузькою смужкою росте трава. В дальньому її кінці стоїть стара напівзруйнована альтанка. На півдорозі до неї є хвіртка, що веде на пустище, біля якої сер Чарльз струшував попіл з сигари. Хвіртка ця дерев'яна, пофарбована білою фарбою, із засувкою. За хвірткою простяглося безкрає пустище. Я згадав про вашу теорію і спробував, застосувавши її, уявити, що саме тут відбулося. Стоячи біля хвіртки, старий джентльмен раптом побачив, як до нього з боку пустища щось наближається, і це «щось» так його налякало, аж він, утративши голову, кинувся тікати, і біг доти, поки не впав мертвий від самого жаху й виснаження. Він тікав довгою, темною, схожою на тунель алеєю. Але від чого? Від якоїсь вівчарки з пустища? Чи від примарного гончака — величезного, чорного й мовчазного? І чи не обійшлося в цій справі без участі людини? А блідий, насторожений Беррімор — може, йому відомо більше, ніж він вважає за потрібне говорити? Суцільний туман і непевність, проте за всім цим невідступною темною тінню стоїть злочин.

Відколи я писав вам востаннє, я познайомився ще з одним сусідом. Його звуть містер Френкленд, він з лефтерського замку і живе від нас за чотири милі на південь. Це літній чоловік, червоновидий, сивий і дратівливий. Його пристрасть — британські закони, на різні позови він угатив усі свої статки. Він позивається заради задоволення позиватися і однаково готовий бути і позивачем, і відповідачем, отож і не дивно, що для нього такі розваги виявляються надто дорогими. То він заборонить проїжджати й проходити через його володіння й чинить відчайдушний опір парафії, яка домагається у нього скасування цієї заборони. То власними руками зірве чию-небудь хвіртку й оголосить, що там споконвіку була дорога, підштовхуючи в такий спосіб хазяїна подати на нього в суд за порушення меж чужого землеволодіння. Він досконало знає маноріальне й общинне право, застосовуючи свої знання іноді на користь сусіднього села Фернворсі, іноді йому на шкоду, отож його то урочисто носять на руках вулицями, то піддають символічному спаленню — залежно від його останнього подвигу. Подейкують, ніби зараз у містера Френкленда на руках аж сім судових процесів, які, очевидно, проковтнуть залишки його статків і вирвуть у нього жало — отож у майбутньому він буде зовсім нешкідливий. Якщо не брати до уваги його захоплення судовими справами, то в усіх інших відношеннях він здається м'якою, доброзичливою людиною, і я згадую про нього тільки тому, що ви наполягали, щоб я описав вам усіх, хто нас оточує. Останнім часом він знайшов собі досить дивне заняття: будучи астрономом-аматором і маючи чудову підзорну трубу, він цілими днями лежить на даху свого будинку і з краю в край оглядає пустище, бо сподівається виявити втікача-злочинця. Якби містер Френкленд усе своє завзяття спрямував тільки на це, все було б добре, але ходять чутки, ніби він має намір вчинити позов на доктора Мортімера, бо той викопав з могили в Довгій Западині череп неолітичної людини, не діставши на те згоди найближчих родичів покійного. Авжеж, містер Френкленд докладає чималих зусиль, щоб позбавити наше життя одноманітності, вносячи в нього трохи комізму саме там, де він украй потрібний.

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!