Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

— Дивіться! — вигукнув я.

— Ні, ні, сер, це нічого... нічого не означає! — не витримав дворецький. — Запевняю вас, сер...

— Ану, поводіть свічкою, Вотсоне! — вигукнув баронет. — Бачите, той вогник також рухається з боку в бік! Ну, негіднику, ви й далі будете заперечувати, що то сигнал? Та не мовчіть! Хто отой ваш спільник, що це за змова?

Обличчя дворецького набуло відверто зухвалого виразу.

— Це моя справа, вас вона не стосується. І нічого я вам не скажу.

— В такому разі ви в мене вже не служите.

— Дуже добре, сер. Якщо так треба, то нехай.

— І ви себе зганьбили. Їй-право, вам повинно бути соромно. Ваш рід жив разом з моїм під оцим дахом понад сто років і ось тепер ви в якійсь чорній змові проти мене.

— Ні, ні, сер, не проти вас! — почувся жіночий голос, і місіс Беррімор, ще переляканіша і блідіша, ніж її чоловік, з'явилася у дверях. Ця дебела жінка з накинутою на плечі шаллю і в спідниці могла б здатися смішною, якби не переживання, написані на її обличчі.

— Ми повинні їхати звідси. Ось чим усе закінчилося. Можеш пакувати речі,— мовив дворецький.

— О Джоне, Джоне, до чого я тебе довела! Це я винна, сер Генрі, в усьому винна тільки я. Він пішов на це заради мене і тому, що я його попросила.

— Та кажіть же все відверто! В чому справа?

— Мій нещасний брат сидить голодний у пустищі. Ми не можемо дати йому померти біля самісінького нашого порога. Світло у вікні є сигналом, що їжу для нього приготовлено, а отой його вогник показує місце, куди її треба принести.

— Отже, ваш брат і є той...

— В'язень-утікач, сер... злочинець Селден.

— Це правда, сер,— підтвердив Беррімор. — Я сказав вам, що таємниця належить не мені, і тому я не можу її вам відкрити. Але тепер ви все почули самі й знаєте, що ніякої змови проти вас немає.

Отак було пояснено загадкові нічні мандри й світло свічки біля вікна. Ми з сером Генрі здивовано втупились у місіс Беррімор. Невже ця флегматична поважна жінка тієї ж крові, що й один з найлихіших злочинців у нашій країні?

— Так, сер, моє дівоче прізвище Селден, а він мій менший брат. Надто вже ми мазали його зверху пирогом, коли він був малий, надто в усьому йому потурали, от він і дійшов думки, що світ створено задля його втіхи і можна виробляти в ньому все, що заманеться. Потім підріс, знайшов собі поганих товаришів і наче злий біс у нього вселився — він розбив серце матері й виваляв наше ім'я в багнюці. Від злочину до злочину він опускався дедалі нижче, і тільки ласка Божа врятувала його від шибениці, але для мене, сер, він завжди залишався маленьким кучерявим хлопчиком, якого я бавила і з яким гралася як старша сестра. Ось чому він і втік з тюрми, сер. Знав, що я тут і що ми не відмовимо йому в допомозі. Коли він однієї ночі приволікся сюди, стомлений і голодний, а стражники насідали йому на п'яти, що ми мали робити? Ми впустили його, нагодували, доглядали його. Потім приїхали ви, сер, і брат вирішив, що йому буде безпечніше в пустищі, ніж десь інде, поки його ловитимуть, отож він і зараз там ховається. А ми через ніч перевіряємо, чи він не пішов з цих місць, світячи у вікно, і якщо одержуємо відповідь, мій чоловік несе йому хліб і м'ясо.

Кожного дня сподіваємося, що він зник, але поки він тут, ми не можемо його покинути. Я сказала вам усю правду, бо я чесна християнка, і ви розумієте: якщо в цій справі хтось і винен, то зовсім не мій чоловік, а я, адже все, що він робив, він робив заради мене.

Жінка говорила з такою щирістю, що їй не можна було не повірити.

— Це правда, Берріморе?

— Так, сер Генрі. Все до останнього слова.

— Що ж, я не можу дорікати вам за те, що ви допомагали своїй дружині. Забудьте те, що я вам сказав. Ідіть тепер обоє до себе, а про цю справу ми ще поговоримо вранці.

Коли вони пішли, ми знову подивилися у вікно. Сер Генрі розчинив його навстіж, і холодний нічний вітер повіяв нам в обличчя. Далеко в непроглядній темряві все ще світилася крихітна цяточка жовтавого вогника.

— Дивуюсь, як він не боїться,— мовив сер Генрі.

— Вогник, мабуть, горить у такому місці, що його видно тільки звідси.

— Цілком може бути. Де це, на вашу думку?

— Здається, десь на пагорбі з роздвоєною вершиною.

— Милі за дві звідси.

— Навіть менше.

— Атож, якщо Беррімор носив туди їжу, то недалеко. А він чекає, цей негідник, біля своєї свічки. Їй-Богу, Вотсоне, я піду і впіймаю його!

Така сама думка сяйнула й мені. Адже Беррімори не довірили нам своєї таємниці. Ми вирвали її у них силоміць. Цей чоловік небезпечний для суспільства, він страшенний негідник, його не можна ні пожаліти, ні простити. Ми тільки виконаємо свій обов'язок, якщо скористаємося з нагоди повернути його туди, де він нікому не зможе заподіяти шкоди. Якщо ж ми нічого не зробимо, то від такого запеклого злочинця неминуче потерплять інші. Приміром, будь-якої ночі він може напасти на Степлтонів — сама думка про це, мабуть, і викликала в сера Генрі таке нестримне бажання піти на цей сміливий вчинок.

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!