Слава ЗСУ!

– Як ти познайомилася з Максом?

– Макс – це скорочено від Максіон?

Ніка лише кивнула. Вона не мала жодного наміру розповідати Латеї, що то було його справжнє ім’я. І що він у дійсності прибув з іншого світу.

– Ми зустрілися на Трояндовій площі Мене здивував його надто пригнічений вигляд, тому вирішила його розрадити. Але те, що він розповів стало для мене справжнім шоком. Саме з цієї причини я сердечно пообіцяла допомогти. Тепер нас зв’язує моя щира обіцянка. – невимушено пробелькотіла вона.

– І в тебе не виникло жодних сумнівів, щодо правдивості його слів?

Латея замислилася.

– Аж ніяк. Я давно підозрювала, що над цим містом надвисла велика небезпека. Проте до того моменту я немала вагомих доказів, окрім парочки легенд з книжок. Звісно, я була збентежена почутим, але принаймні не вважала те маячнею. Максіону були вкрай необхідні підтримка та розуміння.

Ніку охопив подив, який потроху змішувався з відвертим сумнівом. Вона не могла повірити, що Макс довірив свою таємницю першій зустрічній дівчині, а не своїм друзям. Принаймні Ніка вважала, що Джелу та Зенону можна було довіряти.

Крім того, Ніку докоряло ще якесь незрозуміле відчуття.

– Чому Макс не розповів про послання іншим? – збуджено випалила вона.

– Він вважав це особливою місією, що була призначена лише для нього. Навіть мої тривалі переконання не змусили його зробити цього. Можливо, Максіон мав на те свої причини,які він, звісно, мені не оголошував. Хоча й не важко здогадатися. Він знав, що вони не повірять йому. Зрештою, ви спромоглися розшукати нас і тепер ми маємо більше шансів на успіх.

– Так. – підтвердила Ніка, знову поглянувши у вікно. Її переповняло нетерпіння побачити ще одне місто у цьому незвичному світі, що приносив їй і радість, і страждання водночас.

– Зате я добре знаю одну річ. Максіон тебе дуже цінує – це відображається у його очах, коли він дивиться на тебе.

Коли вони вийшли з автобуса, у Ніки перехопило дух, її мозок не міг сприймати побаченого. Час ніби уповільнився, усе здавалося аж занадто фантастичним. Навіть її уява була не в силах вигадати таку неймовірну картину. Ніщо не могло зрівнятися з величчю цього міста. На відміну від маленького затишного Пеліону з його тісненькими вуличками, тут на Ніку чекали величезні готичні будівлі циліндричної форми, химерні кам’яні статуї, широкі вулиці та старі дерева-гіганти.

Вуличний рух також був дуже напружений. Безперервний потік людей ринув у різні боки. Незвичні автомобілі були здебільшого темних кольорів і мчалися на великій швидкості. Здавалося, у цьому місті минуле та майбутнє сплелося в одне ціле. Проте, на відміну від сонячного Пеліону, тут панували безкінечна похмурість та напруженість. Відчуття легкості та безтурботності повністю розчинялося у тій атмосфері.

– Так, до цього треба призвичаїтися. – Джеліос окинув поглядом зіщулене обличчя Ніки. – Приїхавши сюди вперше, я також відчув деяку незручність.

– Тут просторо… – це єдине, що спало їй на думку. Хоча краса цього міста була особливою, вона була наповнена якоюсь таємничістю та химерністю форм.

– Архітектура вражає.

– Нарешті я позбувся тієї, – вдоволено вигукнув Зак і відразу вмовк, побачивши, як повз нього проходила його балакуча сусідка. – милої старої жіночки. О, мені вас так не вистачатиме. – улесливим голосом збрехав він.