Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Схопивши руку Спартака, закохана дівчина вкрила її палкими поцілунками. При цьому вибухові слів і почуттів Спартак зблід, відчуваючи, як дрож пробігає по всьому тілу, і тільки міцніше стискав у руці медальйон з волоссям Валерії та Постумії: лише в цьому талісмані він знаходив силу опиратися чарам прекрасної грекині. Нарешті, зробивши над собою зусилля, він м’яко відібрав свою руку в Евтібіди і заговорив майже з батьківським співчуттям:

— Заспокойся... та ну-бо, заспокойся... дурненька... Я кохаю іншу жінку, яка зробила мене батьком... А ти знаєш, що Спартак має тільки одну віру. Як він присвятив себе справі поневолених, житиме і вмре за неї... так не покохає іншої жінки, крім тієї... А тому викинь з твоєї збентеженої голівоньки всяку думку про мене... І перестань говорити мені про кохання, — з цими словами зін обережно відхилив дівчину од себе.

— Ах!.. Божественні еринії! — глухо заскреготала зубами Евтібіда. — Валерія, ненависна, проклята Валерія, завжди вона віднімає тебе од моїх ласк, од моїх поцілунків!..

— Дівчино! — обурено вигукнув Спартак, і обличчя його грізно насупилося. — Вийди з мого намету, і щоб ніколи й ноги твоєї тут не було! Завтра ж ти поїдеш з іншими контуберналами, призначеними в ставку Еномая.

Грекиня, низько схиливши голову, закусивши губи і ледве тамуючи ридання, що рвалося з її грудей, повільно вийшла з намету. А Спартак, розкривши медальйон, покрив поцілунками заховані в ньому кучері.

Розділ XVI

ЛЕВ БІЛЯ НІГ ДІВЧИНИ. - ПОКАРАНИЙ УБИВЦЯ

Евтібіда не була такою, як усі жінки. Її розум завжди підкорявся пориванням пристрастей, а пристрасті були надмірні. Ще будучи юною віком, вона втратила скромність і усвідомлення поганого.

Вона була нестримною в своїх бажаннях, добивалася того, чого хотіла, незважаючи ні на які можливі наслідки. Вона вважала добром тішити свої пристрасті і за всяку ціну, з дикою впертістю завжди досягала задоволення своїх бажань.

Втомлена насолодами, дуже багата, завжди оточена залицяннями найвитонченіших франтів і багатих патриціїв Рима, побачила Спартака у всьому блиску його краси й сили переможцем у кривавому бою на арені цирку. Саме в цей час життя для неї втратило всяку привабливість і спокусу і не обіцяло більше ніякого щастя. Побачивши Спартака, вона захопилася ним, гадаючи легко задовольнити свою примху. Її палка уява наперед тішилася радощами нового кохання, хоч Евтібіда і не знала, до чого воно може довести. Це захоплення вчасно скрасило нестерпну для неї монотонність життя.

Та коли на цьому шляху з’явилися несподівані перешкоди, коли вона побачила, що Спартак байдужий до її принад, коли довідалася, що інша жінка.змагається з нею за владу над гладіатором, несамовиті ревнощі запалили серце грекині, примусили його бурхливо битись, як воно ще ніколи не билося. Безсоромна примха переродилася в дику пристрасть, що в такій розбещеній, енергійній і рішучій істоті, як Евтібіда, швидко дійшла до крайньої межі.

Вона силкувалася забути цю людину і кинулась у вихор буйних, розгнузданих оргій. Та їй не вдавалося вирвати Спартака зі свого серця. Вона подалася в мандри, знову побачила Грецію, наробила шелесту своєю безсоромною красою в Корінфі і в Афінах, але скрізь переслідувала її ця нещасна пристрасть і отруювала їй існування. Тоді вона вирішила знову спробувати спокусити серце гладіатора.

Після їхніх перших зустрічей минуло вже чотири роки; за цей час Спартак міг забути Валерію і, напевне, розлюбив її. Евтібіда думала, що настав слушний час, щоб завоювати любов фракійця. Вона продала всі свої коштовні речі, зібрала все своє багатство і з’явилася до табору гладіаторів, вирішивши з безмежною відданістю східної рабині присвятити себе людині, яка запалила в її серці таку палку пристрасть.

Якби Спартак прийняв її в свої обійми, вона стала б щасливою і, може, — хтозна? — може, змінилася б на краще,

бо почувала себе здатною на який завгодно мужній, благородний вчинок, аби тільки заслужити любов цієї людини.

Вона чекала, надіялась і сама себе обманювала... Він її відштовхнув удруге... 1 тепер, коли вона вийшла з намету вождя гладіаторів, її заплакане обличчя було спотворене люттю, серце стискалося від обурення й розпуки.

Мов божевільна, блукала Евтібіда по мовчазному табору, нічого не помічаючи, натикалася на кілки наметів, на стовпи загородок для коней.

Колючий, холодний передсвітанковий вітер пронизав її тіло і потроху повернув до пам’яті. Евтібіда загорнулася в пеплум, мов сновида, озирнулася навколо, спробувала збагнути, де-вона ходить. І тут помітила, що у неї закривавлені руки, згадала, як безжалісно сама їх кусала. Евтібіда спинилася. Піднявши до неба зеленкуваті очі й скривавлені руки, вона в думці заприсяглася перед усіма небесними богами помститися за образу та муки, яких зазнала від Спартака. І на крові своїх рук прирекла голову Спартака фуріям-месницям і богам пекла.

Попередня
-= 116 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!