Слава ЗСУ!

Коли б Гней Фурій був звичайним солдатом, він вийшов би один на один проти гладіаторів. Але як воєначальник загону, зв’язаний наказом, він не зважився на бій з набагато дужчим противником, перемога над яким була малоймовірною. Відступати, навіть з обережності, йому здавалося ганебним, тим більше що по дорозі до Лацію Спартак легко міг би його наздогнати і розгромити. Тому він вирішив звернути з консульського шляху ліворуч, піднятися до Кал і звідти за кілька годин дістатися до Капуї. Там його дві тисячі вісімсот бійців разом з посиленим гарнізоном цього міста могли б чинити значний опір гладіаторам.

Коли б Спартак рушив на Лацій, то Гней Фурій мав би час зв’язатися з Варінієм, з’єднатися з ним, разом напасти на бунтівників з тилу і завдати їм поразки. А коли б Спартак повернувся назад, Фурій устиг би виконати попередній наказ, вернувшись Доміцієвим шляхом або від Капуї преторським шляхом і призначеного дня бути в Ателлі.

Ці мудрі міркування і ще мудріше рішення свідчили про розум і воєнні здібності Фурія. Так зробив би на його місці, мабуть, і сам Помпей Великий.

Тому Фурій звелів за дві години до світанку зняти табір і в глибокій тиші, додержуючи повного порядку, вирушив до Кал. Перед цим він вислав по консульському шляху трьох розвідників, переодягнутих місцевими хліборобами; на свій страх і ризик вони повинні були дати ворогові фальшиві відомості про загін Гнея Фурія, твердячи, що він відступив до Гайєти, тобто повернув назад.

Але Спартак, дізнавшись від своїх розвідників, що у Тіферні стала табором одна частина ворожого війська, відразу зрозумів, яку помилку допустив претор Варіній, розділивши військо з метою затиснути гладіаторів у кліщі. Він повністю розгадав задум і маневри противника і з гостротою думки, властивою тільки великим умам, одразу збагнув, що йому слід вклинитися між обома частинами ворожого війська і з блискавичною швидкістю розбити їх одну за одною.

Слід відзначити, що однією з найкращих рис Спартака як полководця, виявлених ним у цій славетній для нього війні, була швидкість, з якою він міркував, розраховував, передбачав, відгадував, а також здійснював прийняті рішення.

Своїм обдарованням Спартак багато в чому був схожий на Наполеона. Він вивчав, схвалював і переносив у своє військо бойовий порядок і дисципліну римлян, але не запозичав у їхніх полководців педантичності, яка забороняла ухилятися від певних усталених правил, норм, звичаїв. Пристосовуючи свої задуми, маневри до місцевості, обставин і позицій противника, він розробив і почав застосовувати найпростішу і водночас найлогічнішу та найвигіднішу тактику — тактику швидкості, запроваджену Гаєм Марієм. Пізніше ця тактика принесла Юлієві Цезарю владу над усім світом. Великі переможні битви поставили Спартака поряд з найславетнішими полководцями античності¹³. Так завжди він перемагав не тільки завдяки мужності й силі своїх воїнів, а й завдяки швидкості своїх пересувань.

Повернемося до нашої розповіді. Спартак як вирішив, так і зробив. У короткій промові він пояснив бійцям необхідність, заради спільної справи, без перепочинку рушати в дорогу і, закликавши їх терпляче перенести новий важкий похід, звелів зняти табір. Залишивши Доміціїв шлях, вони стрімкими стежками, ховаючись між горбами,, які спускалися від Капуї й Казіліна до моря, почали підійматися вгору вздовж берега бурхливого, ревучого Вультурну.

Наслідком цього переходу було те, що на світанку, коли квестор Фурій ішов до Кал, Спартак уже підходив до Капуї. На відстані трьох миль од міста він дав своїм бійцям перепочинок на кілька годин. Опівдні рушили далі. Спартак, посміявшися з переляку капуанців, які замкнули браму, спустили на ній ґрати і збіглися на вал, чекаючи наступу, пройшов повз місто, прямуючи до Казіліна, і прибув туди надвечір, у той час, коли квестор Фурій досяг Кал.

Казілін — невеличке, але веселе й багатолюдне місто на правому березі Вультурну. Сили противника були в цей день розташовані так, що Казілін став найважливішим пунктом на полі наступних воєнних дій. Тому для Спартака конче потрібно було оволодіти цим містом, щоб тримати в руках обидва береги і всю долину Вультурну. Ставши тут табором зі своїми легіонами, він не тільки розділяв би обидва ворожих війська, а й заважав би їм укритися в Капуї. Таким чином він міг би громити обидві частини одну за одною.

Налякані несподіваною появою гладіаторів, мешканці Казіліна вислали представників міської влади назустріч Спартакові, щоб заявити про свою покірність. Отже, для оволодіння містом не довелося застосовувати силу. Поставивши біля воріт варту і залишивши у місті одну когорту, фракієць вивів легіони в поле і став табором на височині біля брами, звідки шлях вів на Кали.

 13 Необхідно раз і назавжди сказати: війну гладіаторів, про яку йдеться в нашій повісті, римляни і римські історики вважали ганебною, безчесною для Риму. Тому римські історики, шануючи латинську гордість, писали про неї мало, намагаючись обійти її, як щось таке, про що боляче згадувати, старалися применшити її значення і велич. Та мимоволі вони змушені були сказати про неї стільки, що й цього досить, щоб прославити гладіаторів і особливо Спартака. Ми без вагань ставимо його між Марієм і Цезарем, бо навіть Луцій Флор, найгордовитіший серед римських істориків, який найменше ладен був хвалити цю війну і протягом всієї своєї розповіді не скупився на слова презирства до гладіаторів та їхнього вождя, змушений був визнати, що «Спартак, переможно б’ючись у перших рядах, загинув у сяйві слави доблесного полководця». (Прим, автора.)