Слава ЗСУ!

Хтось із них Королева…

1

- Це тобі, кохана…

- Боже, о Боже! Це ж ті сережки?.. Так? Це вони?

- Так, кохана.

- О Боже! Це вони… Любий, але ж вони такі дорогі!

- Це всього лише сережки… Це ніщо у порівнянні з тим, як я тебе люблю.

- Яка краса! Дякую, любий. Я і мріяти не могла про такий подарунок.

Руслан пильно подивився в очі своєї коханої.

- Еммо, я ще хочу дещо сказати, - промовив він.

- Я слухаю тебе, - не відриваючи очей від золота, промовила дівчина.

- Я хотів сказати, що дуже люблю тебе…

- Я знаю, коханий, я теж дуже люблю тебе, - прошепотіла Емма, стискаючи в руках коштовність.

- Ні, дай мені договорити, - промовив Руслан. - Не перебивай мене. Коли я зустрів тебе, я зрозумів, що ми створені одне для одного. Ми народжені, щоб бути разом. Я не уявляю свого життя без тебе. Коли тебе немає поруч, мені так погано. Я хочу щодня бачити твої очі. Ти - моя доля. Я це знаю… Я хочу піклуватися про тебе, хочу здійснювати усі твої бажання, і ці сережки – лише невеличкий доказ цього. Я хочу розуміти тебе, хочу бути твоїм найкращим другом, хочу, щоб ти повністю мені довірилась. Я слухаю і намагаюсь запам’ятовувати усе, сказане тобою. Я хочу зробити тебе щасливою.

Емма посміхнулась.

- Я знаю, - тихо прошепотіла вона.

Руслан на секунду відвів від неї очі і подивився на офіціанта, який стояв за барною стійкою і пильно спостерігав за столиком закоханих.

- Пам’ятаєш, ти розповідала мені про свою подругу із Грузії, про Нонну? – раптом перевів розмову Руслан.

- Так…

- Ти казала, що це була єдина людина, яка дійсно тебе розуміла. Що вона була твоїм найкращим другом.

- Так, - сумно промовила Емма. – Це дійсно була справжня жіноча дружба.