Слава ЗСУ!

- Добре, - різко промовила Карла. – Іди передрукуй титульну сторінку…

- Я правильно зрозумів, - перепитав Максим. – Передрукувати без прізвища Завацький?

Карла махнула головою.

- Алло, добрий день, - промовила Емма. – А мені потрібен Влад.

- Добрий день, - відповів жіночий голос, - а його немає. Щось передати йому?

- Це йому телефонує дівчина з модельного агентства. Я віддавала йому сережку, щоб він відремонтував. Хотіла зустрітися з ним і забрати її.

- Дуже шкода, але він поїхав у відрядження на зйомки. Десь на кілька місяців.

- На кілька місяців? – здивувалась Емма.

- А вам дуже терміново треба ця сережка?

- Ні, - відповіла Емма. – Не треба. Я можу почекати.

Емма поклала трубку і закрила очі. Вона згадала, як Нонна сказала їй, щоб вона принесла сережку через кілька місяців. Емма посміхнулась. Вона знала, що сережка допоможе їй дізнатися, коли вона стане щасливою. Боже, як же довго ще чекати. А ще треба буде щось втратити. Щось цінне. Тільки що? У неї ж і так нічого немає. Ні друзів, ні сім‘ї, ні коханого, ні роботи. Може, краса. Але заради щастя можна пожертвувати і красою.

- Пане Фадєєв, до вас Ліна Висоцька?

- Ліна Висоцька? – здивовано перепитав мер. – Але ж ми домовлялися про зустріч на завтра.

- Сказати, щоб прийшла завтра? – перепитала секретар.

- Ні, ні, що ви! Запропонуйте поки що графині чаю, скажіть, нехай зачекає декілька хвилин. А поки що покличте до мене Гордона. Але зробіть так, щоб він зайшов до мене в кабінет непомітно.

- Це не можливо, пане мер.

- Яке це, неможливо? Вигадайте щось!

Через дві хвилини Гордон задихано постукав у балкон кабінету мера.

Мер швидко відчинив двері балкону..