Слава ЗСУ!

- Цікаво, - раптом промовив хлопець. – Чи є десь прізвища тих людей, яких вони вбили? Чи вів хтось їх облік?

Назар на хвилинку замовчав, і потім додав:

- Вони ж мали забрати в них документи, якісь особисті речі…

- Може, вони спалили все це, - сумно промовила Олена.

- Спалили? Для того, щоб спалити півтори тисячі документів потрібно не мале вогнище. Мала б бути, принаймні, якась піч.

- Може, вона десь є, - відповіла Олена.

- Де?

- Ми оглянули лише праве крило, і підвал лівого. Але у лівому крилі є ще три поверхи. Ми можемо,навіть, не здогадуватися, що там є. Може, навіть, пічка.

- А як пройти в ліве крило? Наскільки я зрозумів, парадний вхід у ліве крило заблоковано.

Олена вийняла з сумки карту. Назар підійшов до неї.

Олена провела пальцем по листку, на якому було накреслено структуру будівлі.

- Ось вхід, другий поверх, третій поверх, - зосереджено говорила Олена. – Ні, тут виходу немає…

- А як же вони заходили в ліве крило? Невже там був лише один парадний вхід? – здивувався Назар.

- Вони заходили ще через перший поверх. Але зараз того входу там теж немає. Ми були там, - показуючи на карті якесь місце, пояснила Олена. – Там суцільна стіна. Видно, вони заклали двері цеглою.

- Навіщо?

- Спалах вірусної інфекції в лівому крилі в 1967-1969 роках був надто серйозний. Їм було набагато легше заблокувати прохід в це крило і перевести хворих у праву частину, ніж в сотий раз дезінфікувати весь шпиталь.

- У мене є відомості, що і в правому крилі була інфекція, - серйозно промовив Назар.

- Я не зустрічала такої інформації. Але це можливо. Всі мерці знаходились у лівому підвалі, тож не дивно, що інфекція розгорнулась саме в лівому крилі. Може, пізніше, вона перекинулась і на праве, принаймні, про це ніде не згадувалось.