Слава ЗСУ!

Народ щосили зааплодував.

Емма піднялася на сцену.

- Це найбажаніша мить мого життя, - прошепотіла вона у мікрофон. – Це найкраще, що коли-небудь зі мною ставалося! А ви, пане Фадєєв, гарний актор, - потиснувши мерові руку, промовила Емма.

- Я думаю, наступного разу слід бути обережнішим з такими жартами, - пожартувала Ліна.

Під бурні оплески Емма зійшла зі сцени і пішла за куліси.

- А зараз, - промовив мер, - на вас чекає сюрприз. Яскраве музичне шоу від зірок естради. Насолоджуйтесь.

Марічка, ледь дістаючи до ручки, закрила великі дерев’яні двері і радісно побігла виконувати наказ своєї господині.

- Пані? – здивувався граф. – Вона назвала вас пані?

- Так, - відповіла Ява. – Це наша служниця. Її матір була циганкою. Її убили, чотири роки тому. Дівчинка залишилася сама. Ми забрали її до себе.

- Це жахливо.

- Може, - посміхнулась Ява. – Та не знаю, що було б жахливіше для цієї дівчинки: жебракувати по селам разом з циганами чи допомагати у нас по господарству.

- Може й так.

- Ми годуємо, одягаємо її, виховуємо, як знадобиться. Люди обговорюють нас, бо багато та циганка горя принесла нашому селу. Багато біди принесла. Та дівчинку цю я не віддам. Вона ні в чому не винна. Вона мені, як сестра. Нещодавно на ярмарку купили їй льняне плаття. То вона в ньому, як королева походжає.

- Ви заможні? – сумно запитав Олександр, розуміючи, що він не рівня своїй рятівниці.

- Трохи, - знизала плечима дівчина. – Зовсім трохи. Мій батько лікує і цим заробляє на життя. А мати тримає господарство. Я допомагаю батькові збирати рослини в лісі і з них готувати ліки.

Граф відвернувся.

В кімнату знову забігла Марічка.

- Пані, я вже принесла води.

- Добре, Марічко.

- Пане, а ви так довго спали! – звернулась дівчинка до графа. – Я думала, що ви вже не прокинетесь. Та Ява казала мені, що ви обов’язково прокинетесь. Бо вона давала вам свою магічну траву, коли ви спали.