Слава ЗСУ!

До замку під’їхала машина. З неї вийшла Олена і попрямувала до групи людей, яка вже зібралася біля замку, не зважаючи на такий ранній час.

- Увага, - голосно промовив Остап. – Це Олена Карпова.

- Дуже приємно, я – Рената Микитівна, керівник археологічної групи.

- Дуже приємно.

- Це Яна, - промовив Остап. – Це Пилип, це Денис, це…

- Ні, ні, Остапе, - перебила Олена. – Не так швидко. Я ж не комп’ютер, і, якщо чесно, то запам’ятала лише Ренату Микитівну.

- Ну нічого, - посміхнулась Рената. – Це не проблема. Під час роботи познайомимось.

Олена нічого не відповіла.

- Ну що ж, приступаємо! – командно мовив Остап. – Олено, показуй, що у тебе є.

Олена уважно подивилася на всіх. Кожному в очі. Здавалося, що вона - вчителька і шукає серед цієї групи талановитих учнів.

Нарешті, вона відірвалась від своїх роздумів і почала розкручувати великий плакат.

- Я малювала його всю ніч, - промовила вона.

- Де ми його розкладемо? - запитав Борис.

- Давайте просто на землі. Земля ж суха, - запропонувала Валерія.

Всі разом розгорнули плакат на землі і обступили його з усіх сторін.

- Дивіться уважно, - промовила Олена. - Це вся інформація, яку я змогла зібрати.

- Здається, ось тут не правильно, - тикнувши пальцем в ліву частину замку, промовила Яна.

- Ні, тут все правильно. На цьому плакаті немає помилок, - заперечила Олена.

- Так упевнена? – засміявся Остап.

- Упевнена, - відповіла Олена. – Я не помиляюсь, любий друже.

- Дайте я гляну, я досліджував цю частину ще з четвертою групою, - промовив Андрій. - Та-а-ак… Денисе, відійди трохи.

Андрій став навколішки і почав уважно розглядати намальовану схему. Олена лише скептично посміхалась.