Слава ЗСУ!

Емма вийшла з машини. До неї одразу ж кинувся натовп журналістів та людей.

Емма залюбки ставила автографи, фотографувалася з дітьми й усім посміхалася.

Деякий час, Емма, взагалі, не могла нікуди зрушити з місця. Її просто оточили з усіх боків.

З допомогою двох охоронців, яких Фадєєв направив Еммі на допомогу, Еммі все ж вдалося пробратися крізь натовп фанів та прихильників і опинитися біля машини мера.

- Ну, як загальний настрій? – запитала Емма.

- Усі чекають тебе, - відповів мер.

- Добре. Я так поспішала. Їхала з Остапом самими короткими дорогами. Хоча, мабуть, це помітно.

Мер посміхнувся.

За хвилину охоронець підвів під руку Олену.

- Ця дівчина говорить, що знайома з вами, - промовив охоронець.

- Так, відпустіть її, - промовив мер, посміхаючись. – Це дуже важливий для нашого міста науковець.

- Привіт, Еммо.

- Привіт.

- А де Остап?

- Він лишився біля машини, не зміг пробратися крізь той натовп…

- Так, народ від тебе шаленіє, - посміхнулась Олена. – Я, навіть, трохи заздрю.

- Та ну тебе…

- Та я серйозно. Народ тебе обожнює.

- Та ну, - повторила Емма.

- Вона правду говорить, - погодився мер. – Треба буде тебе підкупити на наступних виборах, щоб ти проводила мою агіткампанію.

- Я дуже дорого коштую, - пожартувала Емма. – А мої агіткампанії – то це, взагалі, мільярди.

- Ну вже якось домовимось.

- А ходімо туди ближче, - промовила Олена. – Здається, он стоїть Остап.

Емма, Олена та Фадєєв в оточенні трьох охоронців пішли ближче до меморіальної дошки.

- Остапе, - впівголоса покликала Емма.

Остап якось вибрався з натовпу і за мить опинився в оточенні тих самих охоронців мера.