Слава ЗСУ!

- Повірю, - посміхнулась шеф. – Гарне кохання завжди викликає сльози.

- До речі, Ліна приходила і залишила продовження, - промовила Віка. – Воно у неї на столі.

Ліна невпевнено зайшла в квартиру. За столом сиділа чорноволоса дівчина і посміхалась до неї.

- Добрий день, - тихо промовила Ліна. – Можна зайти?

- Сідай, - промовила Нонна.

Вона встала зі свого стільця, підійшла до Ліни ззаду і почала розплітати їй коси.

- Я знаю, чому ти прийшла, - продовжила ворожка. – Мені не треба карт, щоб сказати тобі, що в тебе великі проблеми.

- Невже це так сильно помітно? – засміялась Ліна.

- Ти сама у всьому винна. Не нарікай на свою долю, бо ти не в силах її змінити. Краще подумай, чи потрібно купляти вудочку, якщо не вмієш ловити рибу.

Ліна повернула голову і подивилась просто в очі ворожці.

- Подумай добре, - прошепотіла Нонна. – Ти щодня примушуєш себе ловити рибу, ти скрізь носиш з собою цю величезну незручну вудочку, якою, насправді, не вмієш користуватися. Чому ж просто не викинеш її? Не позбавишся її? Вона ж тобі не потрібна!

- Я все зрозуміла, - тихо промовила Ліна.

Вона встала зі стільця і попрямувала до виходу.

- Тільки знаєш, - крикнула їй у слід Нонна. – Не продавай цю вудочку. Не бери за неї грошей. Просто викинь її. Чуєш, але не бери за неї грошей.

- Дякую, - промовила Ліна, витягаючи з кишені гаманець.

- Ні, - заперечила Нонна. – Я не візьму з тебе грошей. Бо я знаю, хто ти.

Ліна вийшла на вулицю і вдихнула свіже повітря. Чомусь на її очах з’явилися сльози. Звісно, вона усе зрозуміла. Та непотрібна вудочка – то її заміжжя. Саме заміжжя було для Ліни тим незручним тягарем, який вона щодня носила у своєму серці. Чому ж вона не позбавиться від цієї вудочки, чому ж розлучиться? Ліна подивилася на небо.