Слава ЗСУ!

- Ну, хоч щось. А його можуть дати нам додому?

- Додому? Карло, ти при своєму розумі? Його, навіть, ксерити не дають, - голосно крикнув Остап.

- То, може, почитаємо зараз? – запропонував Макс. – Поки є час… Раптом на щось натрапимо.

- Алло, Ліно! Ну що, як конкурс?

- Нормально.

- А де там мій чоловік?

- Он сидить на дивані з двома вісімнадцятирічними білявками модельної зовнішності!

- Що? – злякано крикнула у трубку Вікторія. – Я вже їду!

- Стій, я пожартувала, - засміялась у трубку Ліна. - Він скромно сидить один, ні з ким не розмовляє. А на моделей, навіть, під час виступів не дивиться.

- Це добре, - заспокоївшись, промовила Віка. – Це я йому сказала, щоб не дивився.

- То як же він оцінюватиме, якщо не буде дивитися? – весело запитала Ліна.

- Не знаю… Я про це не подумала, - розгублено відповіла Віка. – До речі, а як там твоя робота? Які враження про моделей?

- Мої враження? - задумалась Ліна. – Мої враження…

- Ну, хіба тобі ніхто не приглянувся? Хіба не виникло бажання про когось написати?

- Насправді, всі моделі однакові, - промовила Ліна. - Вони всі стрункі, вродливі… Але чомусь кожна вважає, що саме вона найкраща і особлива. Але вони нічим не відрізняються! Я, взагалі, не розумію, навіщо проводити ці конкурси краси. Всі ці дівчата вродливі, і всі заслуговують стати королевами. Але переможе лише одна! І в результаті у однієї почнеться манія величі, а у всіх інших - комплекс неповноцінності!

- Слухай, так це ж готовий матеріал для статті! Залишилось тільки героїню знайти! Примітила хоча б когось?

- В принципі, примітила. Вона мені сподобалась найбільше. Принаймні, вона найгарніша. Її звати Ірина.

- Ірина? – розчаровано перепитала Віка. – Ні, це зовсім не ім’я для статті. Її мають звати якось по особливому: Катеринослава, Емілія, Ельвіра, Клеопатра.