Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Суперклей Христофора Тюлькіна, або Вас викрито - здавайтесь!

— Який там наказ — прохання, — перебив його полковник. Вiн стояв коло вiкна, спиною до Якима Яковича, i щось уважно вивчав на пiдвiконнi. Нарештi вiн обернувся й запитав:

— Ну, як вам цей екземплярчик?

Лейтенант Євдокименко теж наблизився до вiкна й побачив на пiдвiконнi невеличку клiтку, в якiй вiдчайдушне стрибав звичайнiсiнький горобiйко, наче хотiв грудьми розбити грати й вирватись на волю.

— Горобець як горобець, — здивувався лейтенант. — На волю пташцi хочеться! — I Яким Якович хотiв був просунути у клiтку палець, та полковник перехопив його руку:

— Не варто, Якиме Яковичу! Це не зовсiм безпечно.

Лейтенант iз подивом глянув на начальника, а той усмiхнувся й мовив:

— Добре вже, не буду вас бiльше iнтригувати. Сiдайте й уважно слухайте…

Виявляється, сьогоднi вранцi нашi радари на кордонi зафiксували дивнi сигнали: якийсь незрозумiлий i незнайомий об'єкт з надзвуковою швидкiстю наближався до нашого кордону з явною метою порушити його.

У повiтря негайно пiднялися по тривозi три лiтаки-перехоплювачi — i через сiм хвилин доставили на землю у спецiальному контейнерi порушника.

Можна лише уявити здивування начальника прикордонної застави, коли вiн, вiдкинувши кришку контейнера, побачив у ньому горобця! Начальник простягнув руку, примовляючи: "Через наш кордон навiть горобець непомiтно не пролетить!" — i хотiв був узяти пташку, щоб випустити на волю, та раптом зойкнув i впав непритомний…

— Сильний електрошок, — встановив лiкар, оглянувши потерпiлого. — Три днi постiльного режиму.

Пiсля цього заступник начальника застави був обережнiший. Вiн надiв гумовi рукавицi, пересадив небезпечного горобця в невелику клiтку, яку взяв у сина, — i за годину ця клiтка вже стояла на пiдвiконнi в кабiнетi полковника Семенова.

Найкращi фахiвцi з електронiки й кiбернетики швидко встановили, що горобець насправдi є електронним роботом з програмовою поведiнкою. Замiсть нутрощiв йому було вмонтовано мiнiатюрну електронно-обчислювальну машину, яка наказувала, куди i з якою швидкiстю летiти, а також капсулу для шифровок.

Як ви вже здогадалися, це був горобець агента Z-003.

Щоб розшифрувати донесення агента, знадобилося зовсiм мало часу. Причому, окрiм самого тексту, фахiвцi вiдновили ще й усi подiї, котрi передували його написанню, — люди полковника Семенова вмiли й це! Отож полковник тепер знав геть усю бiографiю суперагента.

— Ну як, лейтенанте, — спитав Вiкентiй Вiкторович, закiнчивши розповiдь, — беретеся за цей горiшок?

— Хоч зараз! — виструнчився щасливий Євдокименко. Ще б пак! Адже вiн давно мрiяв зiйтись у двобої зi справжнiм суперагентом найвищого класу! I от — така чудова нагода! Нарештi лейтенанта чекають справжнi небезпеки й випробування, а не дрiбнi операцiї по знешкодженню другорядних агентикiв, котрi здавалися вiдразу, тiльки-но бачили перед собою струнку постать Якима Яковича.

— Тодi тримайте! — простягнув йому полковник квиток на експрес. — Далi все залежатиме вiд вас. Дiйте! — I Вiкентiй Вiкторович на прощання мiцно потис руку лейтенанта.

— Хвилинку! — зупинив його полковник уже бiля дверей. — Забув попередити: програму горобця ми, так би мовити, пiдправили: тепер вiн працюватиме на нас. Отже, стежте за ним — i дiйте!

…Все це пригадалося Якиму Яковичу, коли вiн мився пiд душем. Бадьорий i свiжий пiсля купання, вiн одягнувся i пiшов на головпошту подзвонити Вiкентiю Вiкторовичу.

Пошту лейтенант розшукав вiдразу, бо знав мiстечко, як свої п'ять пальцiв: дорогою, в експресi, вивчив його план. Вiн зайшов у будку мiжмiського телефону-автомата й набрав номер полковника. У цю мить до примiщення пошти влетiв горобець i вдарився об скло будки, де стояв Євдокименко.

Дiвчата-телефонiстки роззявили вiд подиву роти, а Яким Якович, котрий уже встиг поговорити з полковником, хутко вискочив iз будки й пiдхопив горобця на долоню.

— Це мiй вихованець, — чарiвно посмiхнувся вiн до дiвчат. — Я його колись порятував вiд котячих пазурiв, от вiн i полюбив мене.

— Ах, яка добра i чуйна людина! — щебетали дiвчата за спиною в лейтенанта, коли вiн iшов до виходу з горобцем у руцi. — А який симпатичний!

Цей щебет Яким Якович сором'язливо пропустив повз вуха i вийшов на площу. Зайшовши за велику чавунну тумбу для афiш, вiн натис горобцевi на дзьоба. Пташине черевце розкрилось, i лейтенант видобув з нього солiдну пачку грошей, пакет жувальної гумки й папiрець. Грошi й гумку вiн засунув назад, а папiрець почав старанно вивчати. Це було послання шефа суперагентовi — адже горобця, тiльки-но Яким Якович вирушив у дорогу, вiдразу ж випустили. Вiн злiтав до шефа, — на кордонi його вже не затримували, — i ось повертався назад. Але перш нiж летiти до агента, вiн завернув до лейтенанта.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous15607 30.09.2014

дуже сподобалась історія


anonymous13362 17.08.2014

цікаво


Додати коментар