Слава ЗСУ!

— Семе! Можна тебе на хвилинку? — тихо покликав Христофор.

— Чого вам, шмаркачi? Грошики принесли? Давайте!

— Нема в нас грошей, — виступив наперед Васько. — Ще не дiстали.

— Чого ж тодi приперлися? — пiдвiвся з колоди Бевзь. — Шпигуєте за мною, хочете директоровi настукати? А от я вас! — I вiн зробив крок до хлопцiв.

— Нiкому ми стукати не збираємось, у нас до тебе особиста справа. Пiдiйди на двi хвилини, — попросив Христофор.

— Тобi ж краще буде! — додав Васько.

— Що-о-о?! — ревонув Бевзь вiд такого зухвальства. — Ви мене залякувати?! — Вiн пiдсмикнув рукава на курточцi й посунув на хлопцiв, якi лише вiд самого Бевзевого вигляду так i заклякли на мiсцi.

А здорованi вiд реготу аж попадали на землю й задри?али ногами, гукаючи вслiд Бевзю:

— Ой, Бевзику, надають же тобi малявки! Ех-хе!

— Ой, дитинко, не ходи, вава буде! Ух-ху!

Кпини приятелiв ще бiльше розлютили Сема, й вiн вирiшив, що тiльки розквашенi носи й пiдбитi очi знахабнiлої дрiбноти зможуть повернути його авторитет.

От вiн наблизився до них упритул…

От уже розмахнувся — i…

Раптом хтось ухопив його сталевими пальцями за пiдняту руку. Бевзь рвучко озирнувся — i похолов: за спиною в нього стояв дiльничний мiлiцiонер, а бiля колоди на землю осiдала хмарка куряви, яку зняли його дружки.

— Бiйку затiваєш? — грiзно запитав дiльничний.

— Та що ви, товаришу мiлiцiонер! — перелякано заклiпав Бевзь. — Це я так… прийомчики показую. Правда ж? — благальне глянув вiн на хлопчакiв.

Христофор через силу ковтнув густу слину, облизав неслухняним язиком пересохлi губи й ледь видобув iз себе:

— Еге… прийомчики… Ми самi попросили…

Дiльничний, не дуже вiрячи, оглянув друзiв, знизав плечима, але руку Бевзеву випустив i покрокував собi далi у своїх важливих мiлiцейських справах.

— Дякуйте долi, — для авторитету грiзно просичав Сем, коли постать дiльничного сховалася за рогом. — А то було б вам!

Насправдi ж вiд його лютi майже нiчого не лишилося: що не кажи, а хлоп'ята — молотки, не виказали його!

— Дарма ти наскакуєш на нас, — вiдразу посмiливiшав Христофор. — Ми тiльки хотiли тебе спитати: ти взяв наш клей?

— Який клей? Нiякого клею я не брав, нiякої вашої канiстри не бачив! — кинув Бевзь i викрив себе з головою: вiн сказав про канiстру, хоч хлопцi нi словом не прохопилися про неї.

Бевзь вiдразу зрозумiв свою помилку i, хоч було вже пiзно, вирiшив вiднiкуватись до кiнця. А щоб не дати хлопцям часу на роздуми, заторохтiв:

— Що за клей? Мабуть, дорогий? Тато й мама а-та-та дадуть за нього?

— Просто вiн дуже небезпечний! — перебив його Христофор. — Клеїть геть усе, i — мертво!

— Бреши! — гигикнув Бевзь.

— Я не брешу, а знаю точно, — образився Христофор за таку недовiру до його винахiдницького генiя. — От приклеїшся до чогось — i привiт! Так i житимеш приклеєний!

— Ти менi баки не забивай, — гримнув Бевзь. — Менi собак на шию не навiсиш! Нiчого я не брав — i квит!

— Брав! Брав! — вигукнув Христофор мало не плачучи, бо тiльки зараз збагнув, що так само, як i Сем хвилину тому, сказав зайве, розпатякавши про фантастичнi властивостi клею.

— Ну, це ще довести треба. А поки що бувайте! — махнув Бевзь недбало рукою i подався геть.

Хлопцi теж пригнiчено посунули по домiвках, так i не розповiвши Семовi, як пiдступно пiдманули його дружочки.

А вдома на Христофора ще чекала довга й важка розмова, котру обiцяв йому тато, така довга й важка, що про неї i згадувати не хотiлося…

Крiм того, батько придбав новий замок, зачинив на нього сарай-лабораторiю, закинув ключа в рiчку, а для певностi ще й набив на дверi двi дошки навхрест.

— Отак, щоб знав! — сказав вiн синовi. — Вчи краще уроки i не марнуй часу на всякi забавки.

Роздiл дев'ятий

"СЬОГОДНI УРОКIВ НЕ БУДЕ!"

Учорашнiй день був невдалим для всiх наших героїв.

Христофор, як ви знаєте, втратив лабораторiю i суперклей, чудо нашого вiку, та так i не змiг поки що повернути його.

Яким Якович поки що не здибав суперагента, щоб нарештi зiйтися з ним вiч-на-вiч у двобої.

Та й сам суперагент досi не виконав своєї обiцянки шефовi — до вечора заволодiти винаходом Христофора Тюлькiна.

Одне слово, цей день став днем суцiльних невдач, а як вiдомо, здебiльшого невдачi потроюють сили справжнiх героїв — i вони зрештою досягають мети. Поглянемо ж, що принесе їм день сьогоднiшнiй…

До початку урокiв лишалося пiвтори хвилини, коли Христофор кулею влетiв на шкiльне подвiр'я. Але потрапити сьогоднi у клас йому не судилося. I не тому, що вiн запiзнився: сьогоднi у клас не потрапив жоден учень, навiть тi, якi щодня приходять чи не за годину до дзвiнка. Та що там учнi! Навiть учителям на чолi з директором сьогоднi не судилося щедрою рукою роздавати п'ятiрки та одиницi, записувати в щоденники зауваження й виставляти бешкетникiв за дверi. I все через те, що…