Слава ЗСУ!

— А що, може, вiн правду каже? — пожалiв злодiя Христофор. — Може, випустимо?

— Та ти що?! — обурився Семен. — Вiн тобi таке потiм зробить, i радий не будеш!

— Не зроблю, ой, хлопчики, дорогесенькi, не зроблю! — ще голоснiше забiдкався Бегемот, вiдчувши, що хлопцi вагаються.

На цей раз i Семен трохи засумнiвався. Вiн почухав потилицю й мовив:

— Гаразд, ти почекай трохи, ми з одним чоловiком порадимось.

— З яким iще чоловiком? — перелякався Бегемот.

- Є в нас один, академiк знайомий. Вiн клеєм дуже цiкавиться.

— Клеєм? — перепитав Бегемот. — Та що вони, подурiли на цьому клеї? То якийсь сантехнiк за нього золотi гори обiцяє, то академiк цiкавиться…

— Сантехнiк?! — аж пiдскочив Христофор. — Який сантехнiк?!

— А хто його зна, — вiдказав Бегемот. — Менi про нього Рубильник розповiв. Вони десь на вулицi познайомились, i той пообiцяв Рубильниковi по сотнi за кожну краплину клею, йолоп! Оце сьогоднi вони о шостiй зустрiчаються у скверi й торгуватимуть клей. То, може, випустите, га? — спитав Бегемот знову, але хлопцi його вже не чули: вони щодуху мчали до мiстечка.

Роздiл чотирнадцятий

"ВАША ВЗЯЛА! ЗДАЮСЯ…"

Нiхто, нiколи й нiзащо в свiтi, напевне, не змiг би здогадатися, що за третьою вiд входу лавою, де мала вiдбутися зустрiч суперагента з Рубильником, у гiллi розлогої верби замаскувався… лейтенант Євдокименко!

Так, так! I в цьому нема нiчого дивного. Адже Яким Якович iз раннього дитинства почав готувати себе до майбутньої роботи i зрештою так досконало оволодiв усiма її хитрощами, що йому нiчого не варто було замаскуватись навiть на голому мiсцi.

I от зараз життя змусило лейтенанта Євдокименка продемонструвати свої здiбностi в усiй своїй красi.

Задум Якима Яковича був простим i водночас мудрим. Суперагент та Рубильник мали зустрiтися на лавi пiд лейтенантом — про це йому сповiстив електронний горобець! — отже Якиму Яковичу лишалось тiльки дочекатися їхньої появи i, коли Рубильник передасть у руки Z-003 клей, взяти його на гарячому.

Лейтенант Євдокименко спокiйнiсiнько чекав, грiвся на лагiдному вересневому сонечку й уважно позирав на вхiд до скверу.

Аж ось на алеї з'явився Z-003! На цей раз, як вiдзначив лейтенант, вiн знову змiнився i був уже не сантехнiком i не академiком, а звичайним заслуженим пенсiонером, що прийшов посидiти в скверi й подихати п'янким осiннiм повiтрям. Суперагент, човгаючи ногами, прочапав до лави й, важко кахикнувши, сiв. Потiм розгорнув газету, в якiй заздалегiдь проколупав двi дiрки для очей, i, в даючи, нiби читає, почав пильно роздивлятися навкруги.

Рiвно о шостiй з-за дерев у кiнцi алеї вигулькнула постать Рубильника. Вiн весь час озирався, i такий був у нього зляканий вигляд, що вiн помiтив агента лише тодi, коли той пiдвiвся йому назустрiч i промовив:

— Молодий чоловiче, вечiр добрий! Посидьте з дiдусем, якщо не поспiшаєте.

Рубильник злякано блимнув на агента, не впiзнав його й кинув:

— Одчепися, дiду! Теж менi, знайшов компанiю!

Та коли Z-003 пiдморгнув йому — мовляв, усе гаразд! — Рубильник упiзнав колишнього сантехнiка й гигикнув:

— Ну, ти даєш, батя!

Вони потиснули один одному руки й сiли на лаву.

"Ну от, — подумав спокiйно лейтенант, — ще кiлька хвилин — i справу закiнчено!"

— Товар принесли, молодий чоловiче? — приступив до дiла агент.

— А чого б я приходив! На тебе помилуватися? — вишкiрився Рубильник.

Вiн видобув з кишенi невеличку плескату пляшечку вiд потрiйного одеколону з густою зеленкуватою рiдиною.

Очi агента хижо зблиснули, й вiн потягся рукою за дорогоцiнною пляшечкою, але Рубильник спритно сховав клей у кишеню:

— Ша, батя! Без рук! Спершу — гульдени.

— О, пробачте, — трохи знiтився агент, — ось вони, ось! — I заходився витягати з кишень пiджака тугi пачки.

— Скiльки тут? — вiд такого видовища Рубильник аж очi витрiщив i у вухах йому разом iз шелестом грошей залунав лагiдний шепiт морських хвиль, гомiн пiвденних пальм i ревисько ресторанного оркестру.

— Вистачить, — вiдказав недбало Z-003, - як i домовлялися: крапля — сто карбованцiв. Давайте зважимо товар, а тодi вже й розрахуємось.

Агент видобув iз кишенi мимохiдь поцупленi у мiськiй аптецi лiкарськi терези.

— Нема дурних! — вiдсунувся Рубильник. — Бачили ми таких: ти йому клей, а вiн тобi — дулю, i тю-тю!

— I не соромно вам! — удав агент, що образився. — Та невже я, чоловiк похилого вiку, можу обманювати? Та коли б я й хотiв утекти, ви, молодий i здоровий, легко наздогнали б мене.

— Хо! — пихато посмiхнувся Рубильник. — Од мене, батю, не втечеш! Але грошики — наперед.