Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Суперклей Христофора Тюлькіна, або Вас викрито - здавайтесь!

— Нi, — похитали головами бульдозеристи, — тут дiла не буде! — I, прив'язавши заглухлого бульдозера на буксир до першого, iз гуркотом посунули назад.

Суперагент уже став поступово втрачати всякi надiї визволитись i вирiшив готуватися до безславної загибелi пiд горобиними дзьобами, як раптом до Якима Яковича пiдiйшов уже знайомий вам першокласник, той, що лазив у школу крiзь прочинену кватирку.

— А нащо ви ото робите? — поцiкавився вiн,

— Iди, хлопчику, не заважай, — легенько вiдсторонив його лейтенант. — Не до тебе зараз, менi отого дядю зняти треба! — I вiн показав на агента.

— Отого? — перепитав малий, зиркнувши вгору. — Та це ж дуже просто!

— Як?! — аж пiдскочив лейтенант.

— Звичайним лобзиком, — зневажливо кинув малий, — узяти лобзика й випиляти його!

— Генiй! — зрадiв лейтенант Євдокименко, пiдхопив першака на руки й тричi пiдкинув угору. — Тримай! — Вiн дав йому величезну шоколадну цукерку, яку про всяк випадок завжди мав при собi, i побiг до телефонної будки.

Зрозумiло, вiн не став просити лобзика. Вiн лише скористався iдеєю малого — випиляти агента. Лейтенант подзвонив у музей науки й технiки мiстечка й попросив позичити лазер.

Цього разу вiн домiгся успiху. Через пiвгодини агент, випиляний з муру лазерним променем, уже сидiв на землi та обтрушувався вiд цегляного пилу. Звестися на ноги вiн не мiг, бо спереду у нього зостався чималий шмат цегли, який побоялися вiдрiзати, аби не завдати шкоди агентовi. Отже, тепер вiн мiг пересуватися лише на чотирьох.

— Що ви зi мною зробите? — перше, що спитав Z-003, коли трохи стих регiт цiкавих спостерiгачiв.

— Завтра ж вiдправимо додому, — вiдказав лейтенант, бо знав: тепер суперагент шкоди не зробить.

— Тiльки не це, благаю вас! — аж заволав агент, як тiльки уявив, що йому буде тепер вiд шефа.

Яким Якович усмiхнувся й кинув:

— Ну, коли вам так не хочеться вертатись, ми подумаємо. А зараз — за мною, на вокзал!

I лейтенант Євдокименко широко закрокував тротуаром, а слiдом за ним — агент, та так спритно, наче все життя до цього не ходив, а повзав по землi…

Далi Христофор, батьки якого все ще не повернулися, пригадав, як вони утрьох iз Васьком та Семеном намучились, тягнучи непритомного Рубильника до вiддiлення мiлiцiї.

— Це що за опудало? — здивувався начальник райвiддiлу, коли хлопцi затягли злодiя в приймальню й поклали на пiдлогу, важко вiдсапуючись.

— Один iз тих, хто обiкрав магазин! — виступив наперед Семен i розповiв начальниковi все, що знав.

В самому кiнцi розповiдi Рубильник нарештi розклепив повiки, побачив над собою постать у мiлiцейськiй формi й вигукнув:

— Прошу врахувати: я прийшов здаватися добровiльно!

— Я бачив! — посмiхнувся начальник i сiв складати протокол.

Рубильник швидко назвав свого спiльника, а хлопцi пояснили, де його шукати.

— Ну й богатирi! — похвалив їх начальник, i вони всi разом поїхали на мiлiцейськiй машинi по Бегемота.

З ним теж довелося повозитися. Хлопцi й начальник райвiддiлу навiть учотирьох не змогли вiдсунути стовбур. Довелося тросом прив'язувати його до машини й тягнути. I тiльки-но стовбур вiдсунувся, вiдкриваючи вхiд У печеру, як звiдти, просто в обiйми начальниковi, випав Бегемот. Вiдчувши сталевi обiйми влади, Бегемот заплющив очi й перед його уявою пронеслася довга-довга дорога, але вже не на пiвдень, до моря та пальм, а зовсiм у протилежному напрямку…

Христофор зiтхнув i повернувся на другий бiк.

А в цей час Яким Якович телефонував з вокзалу полковниковi Семенову — доповiдав про завершення справи.

— Доповiдає лейтенант Євдокименко! — вiдрапортував вiн у трубку, коли та вiдповiла голосом полковника.

— Не знаю такого! — несподiвано мовила трубка.

— Як це?! — отетерiв лейтенант.

— А отак! Я знаю старшого лейтенанта Євдокименка, а лейтенанта, вибачайте, — нi!

Яким Якович не зразу збагнув, що Вiкентiй Вiкторович у такий спосiб поздоровляв його з пiдвищенням у званнi за вдало проведену операцiю, — i вуха його почервонiли вiд задоволення.

— Пробачте, — отямився вiн нарештi, — доповiдає старший лейтенант Євдокименко!

— Ну от, iнша рiч! — весело мовила трубка й додала: — Мiж iншим, Якиме Яковичу, дозвольте питаннячко: як ви ставитесь до сiрникових етикеток?

Почувши традицiйне несподiване питання Вiкентiя Вiкторовича, старший лейтенант Євдокименко вiдразу зрозумiв, що його вже чекає нова, ще бiльш цiкава й небезпечна операцiя, i щасливо вигукнув у трубку:

— Сiрниковi етикетки? Та я все життя мрiяв про них!

Попередня
-= 26 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous15607 30.09.2014

дуже сподобалась історія


anonymous13362 17.08.2014

цікаво


Додати коментар