Слава ЗСУ!

Христофорова фантазiя сягала i в космiчнi далi. Вiн уявляв, як склеюватимуть його клеєм космiчнi орбiтальнi станцiї, такi величезнi, що на них вистачить мiсця для всього їхнього класу. Та що там — класу! Школи, району, мiста!

А крiм того ще можна було б!.. Ух!.. Що лишень можна було б iще!.. У Христофора перед очима, як кiнокадри, змiнювали одна одну численнi вигоди, якi давало застосування суперклею!..

Та що там казати!

Ти й сам, мiй любий читачу, трохи подумавши й помрiявши, зможеш вигадати ще не один десяток справ, де знадобився б Христофорiв винахiд, i написати особисто Тюлькiну про свої iдеї.

Вiд таких думок Христофоровi аж у головi наморочилось!

От у їхнє невеличке мiстечко злiтаються найвидатнiшi вченi сучасностi: академiки, професори, доценти, всякi лауреати! Вони у захватi вiд клею i щиро дякують Христофоровi за неперевершений винахiд! А потiм… Потiм президент власноручно вручає йому орден i запрошує до Академiї наук!..

Ех, ну й ну!..

Тюлькiн аж прицмокнув язиком i поставi? в крапку. Того дня вiн вирiшив експериментами уже не займатися, а лягти спати. А завтра… Завтра вiн про все розповiсть Васьковi — i той допоможе йому провести останнiй експеримент перед тим, як порадувати свiт своїм винаходом.

Роздiл четвертий

"РЯТУЙТЕ, ГРАБУЮТЬ!"

Цього дня Сидiр Силович на роботу не пiшов. Вiн заздалегiдь домовився з начальством, узяв вiдгул — i тепер сидiв у садку та грiвся на вересневому сонечку, обмiрковуючи — прийде сьогоднi у сарай злодiй чи нi? Йому страшенно кортiло будь-що розкрити таємницю, хто взяв хоч i недорогi, але ж такi потрiбнi у будь-якому хазяйствi речi. Та й чого вони опинилися у покинутому сараї, теж варто було з'ясувати.

Рiч у тiм, що Сидiр Силович та Лукерiя Лукiвна вчора знайшли в сараї майже все, що в них пропало останнiм часом. Всi коробочки, пачки, бляшанки та пляшечки, так безсоромно поцупленi з шухляди "Побутової хiмiї", стояли собi спокiйно на полицях над невеличким акуратним столиком. Не менше здивувалося подружжя й тим, що сарай невпiзнанне змiнився. Хтось позносив у дальнiй куток непотрiб, склав на купу та старанно прикрив картонками. Пiдлога була пiдметена, по кутках не гойдалося павутиння, одне слово, хтось давно звiв собi тут кубельце! За цими роздумами й застав Сидора Силовича його син, що тiльки-но повернувся зi школи.

— Тату, — здивувався вiн, — а чого ти не на роботi? Твоя змiна давно почалася! Ти захворiв?

— Нi, — буркнув неохоче Сидiр Силович, бо вирiшив синовi таємницi не вiдкривати: адже той, мабуть, теж захотiв би ловити злодiя, а хто його зна, що вiн за один i взагалi чи це безпечно? — Просто взяв вiдгул i вiдпочиваю. А ти чого так пiзно?

— У школi затримався, — збрехав син. Не мiг же вiн сказати батьковi, що пiсля урокiв бiля двох годин обстежував мiстечковий сквер, шукаючи порожнi пляшки, а потiм чи не годину стояв у черзi на приймальному пунктi склотари, щоб здати свою здобич.

— Ну, ну… — похитав головою Сидiр Силович, не дуже вiрячи своєму, як на нього, надто ледачкуватому синовi. - Iди вже обiдай, мати качку приготувала! — I вiн знову поринув у солодку напiвдрiмоту…

Непомiтно звечорiло, й Сидiр Силович, дочекавшись з роботи дружину, пiшов у будинок. Родина повечеряла, й вiн запропонував лягати спати, бо хотiв, щоб син з дружиною скорiше поснули i не заважали йому вночi чергувати бiля сараї.

За пiвгодини Лукерiя Лукiвна й син уже спали.

Сидiр Силович прихопив про всяк випадок швабру — яка не яка, а зброя! — теплiше одягнувся й вийшов у сад. Там вiн гарненько замаскувався в кущах перед сараєм. Вереснева нiч видалася такою тихою й лагiдною, що Сидiр Силович i незчувся, як закуняв на своєму посту…

Прокинувся вiн раптово, вiд того, що в сараї тихо рипнули дверi!

Сидiр Силович пiдвiв голову та так i закляк вiд несподiванки: iз шпарини над дверима сараї пробивалося свiтло!

Вiн хотiв був зразу заскочити всередину, та раптом помiтив пiд ногами в травi замок — i в його головi сяйнула чудова iдея. "Ану, — подумав Сидiр Силович, — вiзьму та й зачиню злодюгу, а сам — по мiлiцiю! Нехай розберуться. Хто його зна, що воно за людина? А може, рецидивiст озброєний. Що такому моя швабра!"

Вiн обережно пiдняв замок i тихо-тихо накинув його на петлi.

"Отак тобi, любесенький, i треба, щоб не вештався ночами по чужих сараях! — радiв подумки Сидiр Силович. — Посидь трошечки, вiдпочинь, бо скоро тебе повезуть, добродiю, ой, i далеченько ж повезуть!.." Для повної гарантiї вiн iще пiдпер дверi шваброю, скрався на вулицю й помчав щодуху до райвiддiлу мiлiцiї.