Слава ЗСУ!

Не зважаючи на ці перешкоди, українська адміністрація доконала багато до часу перебрання влади німцями. В багатьох містах було налагоджене постачання (картковою системою), були направлені пошкоджені мости, пущені в рух поїзди, починала працю пошта та інші органи адміністрації.

Окрему проблему творило питання ладу і безпеки. В перші дні своєї появи в Україні ґестапо почало підмовляти шумовиння до протиєврейських і протипольських погромів. Одначе українська поліція в зародку ліквідувала спроби шумовиння, ладного з дозволу окупаційних чинників пограбувати. Вистачало появи поліційної стежі, одного пострілу перестороги, і шакали воєнного часу розбігалися. Не вдалося ґестапові розпочати і протипольський терор українськими руками; тоді воно само взялося до розстрілів, у висліді яких був знищений у Львові ряд видатних лікарів-поляків.

Після спаралізування діяльности уряду провідні члени ОУН вирішили на окремій ширшій нараді підготуватися до переходу в підпілля у випадку дальшого неприхильного ставлення органів німецької влади. Одначе з свого боку організація не прагнула до дальшого загострення відносин, полишаючи німецькому урядові відповідальність за долю дальших українсько-німецьких взаємин. А був це час, коли ґестапо ще не гуляло по Україні, коли заарештовані члени підпілля на Сході були тільки відсилані на захід, коли вся підлість плянів Гітлера ще не була відома. В цей час у проводі була думка, що, може, в рамках німецької воєнної окупації вдасться, як це було за часів Центральної Ради, розбудувати на соборній базі силу, якою можна буде вдарити у вирішальний момент. Похідні групи перебували тим часом у дальшому марші на схід, і організація проникала на чимраз ширші простори, розгортаючи політично-виховну роботу.

При цьому стані речей ведення справ уряду впало на мої плечі як заступника голови. Всі члени уряду, що були рівночасно членами ОУН, не перебували у Львові, виконуючи в терені організаційну роботу і потроху ховаючись від можливої, але небажаної зустрічі з ґестапом. Доводилося самому вирішити, як формально поставити справу уряду після того, як стало відомим неґативне ставлення до нього німецької влади. Мої розмови з деякими членами уряду, що не належали до ОУН, виявили, що майже всі вони були переслухані німецькою «службою безпеки»; при цьому вони ухилялися (наприклад, колишній член радикальної партії з Тернополя, тепер на еміграції, д-р Лисий) переповісти зміст цього переслухання і особисту поставу під час нього.

Постало тривожне питання: чи не плянує німецька поліція скликати всіх фахових членів тимчасового уряду, тобто тих членів, що не належали до ОУН, і чи не зажадає вона від них (а вони творили більшість членів тимчасового уряду), щоб вони вирішили розв'язати уряд і відкликали доконане проголошення самостійности, яке тим часом, не зважаючи на негативну поставу німецької влади, багатотисячними маніфестаціями по майже всіх містах Західньої України було прийняте з захопленням. Щоб зорієнтуватися в настроях членів уряду, я зважився, йдучи за порадою члена тимчасового уряду, інж. Ольхового, скликати формальне засідання тимчасового уряду, на якому мала б бути обговорена справа дальшого існування уряду.

На початку засідання, на якому, крім мене, не було з членів ОУН нікого, коли тільки я почав з'ясовувати становище, в залі з'явився представник німецької служби безпеки на прізвище Кольф і зажадав від мене видачі всіх печаток тимчасового уряду. Очевидно, він був попереджений про те, що відбувається засідання тимчасового уряду, і прийшов перешкодити здійсненню наших плянів. Була причина боятися, чи не йдеться тут про те, щоб позбутися мене, можливо, заарештувати і стероризованих цим фактом фахових членів уряду приневолити з місця ухвалити те, чого німецькій владі не вдалося добитися від ОУН, тобто відкликати проголошення самостійности України і добровільно розв'язати тимчасовий уряд. Я попрохав небажаного гостя перейти до секретаріяту і передав йому дві малі печатки тимчасового уряду, що були вживані до дрібних технічно-адміністративних справ.

Кольф узяв їх з виразом здивування і погрозив важкими наслідками, коли тимчасовий уряд буде далі виявляти свою діяльність.

Повернувшись у залю засідань, я побачив, що на моєму місці сидить згаданий д-р Лисий і щось говорить до присутніх. Побачивши мене, він скоро перейшов на своє місце. Що все це значило, я й досі не знаю. Не знаю теж, чому Кольф мене не заарештував негайно. Можливо, його збентежило те, що я передав йому без вагання ті дві печатки, а, може, він побоявся цього кроку з уваги на присутність секретаря, що був членом організації.