Слава ЗСУ!

Так була обґрунтована концепція власних сил, що лягла в основу визвольної політики ОУН, і в міру того, як переслідуванням ворожої влади наше легальне зорганізоване життя було стіснюване й нівечене, ця концепція ставала запорукою успіху організації.

Людська база

Другим елементом, який визначно причинився до успішного виступу ОУН, була людська база, з якої виросла і на яку сперлась організація, при чому цьому успіхові дуже сприяли почасти випадково, а почасти продумано використані, певні соціологічні умови.

ОУН черпала свої людські кадри насамперед з проріджених уже тоді рядів Української Військової Організації (УВО), заснованої бувшими вояками Української Галицької Армії для мілітарної підготови повстання українського народу проти чужої окупації. З рядів цієї організації вийшов полк. Є. Коновалець, що як бувший командир корпусу Січових Стрільців і керманич УВО користувався великою пошаною західньоукраїнського громадянства. З УВО перейшов до ОУН цілий ряд визначних людей, оскільки вся згадана організація ввійшла, вірніше, зіллялася з ОУН, вважаючи, що доцільніше вести і організувати політично-підпільну боротьбу, ніж чисто мілітарну, бо тільки у висліді першої і як її надбудова може розвинутися збройне повстання. Ці власне увісти, ввійшовши до ОУН, були одною з опор організації.

Одначе головною базою ОУН була молодь, насамперед студентська. Ця молодь виросла вже в традиції української державности, вона пам'ятала існування, хай і короткотривале, самостійної держави, вона на власні очі бачила українське військо, одним словом, уже раз пережила те становище нашої нації, за яке збиралася боротися. Державна самостійність не була для неї нездійсненною фантазією; молодь цю самостійність уже бачила, і вона перед її уявою стояла реально: треба було тільки здобути її.

Молодечий запал підсилювала теж пам'ять про упадок таких могутніх держав, як австро-угорська монархія і російська імперія, а свідомість нашої недостатньої підготови до державного будівництва з часів зрушень, які принесла перша світова війна, була поштовхом до того, щоб цю підготову тепер дбайливо і жертвенно перевести, насамперед виховуванням загалу до боротьби і організацією власної сили.

Цей соціяльно-психологічний момент був надзвичайно важливий для розвитку організації. Це молодь із своїм типовим гоном до лету, із запалом чинити великі діла, сповнена бажанням зробити все краще, ніж це зробило старше покоління — надала динаміки ОУН, і ця молодечість полишила визначну, додатню, хоч подекуди теж і від'ємну, печать на роботі організації.

Визначно корисним для постання і розвитку ОУН був теж факт, що провідна частина молоді, студентська молодь, була організована і мала свій центр.

Студентські гуртки при університетах і мережа студентських організацій на провінції служили суцільно як головні резерви для ОУН. Велику ролю на початках організації відограв теж відомий Академічний Дім у Львові, в якому сконцентрувалося все студентське життя і де законспіровано містилася Краева Екзекутива ОУН. В Академічному Домі мешкали студенти з усіх сторін Західньої України, тут мали свій осідок різні студентські установи, відбувалися відчити, збори, дискусії тощо. І відси йшли всі нитки революційної роботи на провінцію.

Очевидно, не всі студенти були членами організації; одначе в тридцятих роках впливи ідей ОУН серед студентства були пригнітаючі. Управа Академічного Дому і майже всі студентські товариства були опановані членами і симпатиками ОУН. Те саме було в провінційних студентських гуртках і товариствах.

Ці провінційні гуртки і товариства являли собою цікавий тип об'єднань молоді і відограли велику ролю як розсадники впливу ОУН по Західній Україні. Згуртовані бо в них були не тільки дійсні студенти (такі, що, фактично студіюючи в якійсь високій школі, перебували тільки під час ферій в домах батьків, або такі, головно юристи, що доїздили на виклади поїздом з місця сталого замешкання) — але всі, хто скінчив будь-яку середню школу. В цей спосіб у повітових містах і містечках була зорганізована видатна кількість інтелігентського молодняка, людей, які щойно вийшли із школи, добре знали себе, мали енергію і порив до чину.

Тим часом вони були — коли не рахувати дійсно студіюючої меншости — безробітними, і то здебільша без всяких виглядів найти будь-яку працю, бо дискримінуюча політика ворожої адміністрації була цьому на перешкоді. Цей момент, попри дійсно високе і ідеалістичне наставлення цієї молоді, був не останньою причиною, яка спрямовувала цю молодь на шлях революційної роботи. Попросту велика кількість вільного часу давала змогу присвятитися виключно роботі по лінії ОУН, що кличами і середовищем була для них найближчою.