Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Світла і тіні ОУН

Становище Ребета було організаційно і навіть особисто складне. Не попавши в сугестію психози та різних комбінацій про наявність чужої аґентури серед найвищого проводу, він усе таки мав глибоке переконання про потребу відсвіження й оздоровлення ПУНу, а передусім про конечність застосування ґрунтовних заходів для привернення атмосфери довір'я і забезпечення безсумнівного леґалітету ПУНу після Роттердаму. З другого боку, зберігаючи принципи правопорядку і льояльности, він, на форумі ОУН в Україні, до кінця боронив інституційного авторитету ПУНу. На практиці це виглядало так, що перед ПУНом висувалося в імені краю рішучі вимоги змін, себто оздоровлення і впорядкування організаційно-правних справ керівництва, а перед радикально-опозиційними колами «краєвиків» висувалося застереження проти не досить обґрунтованих підозрінь до окремих осіб, та оборонялося принципи льояльности і чесних засобів у виборюванні і перепроваджуванні реформ. Ці питання були змістом безконечних розмов передусім з тими людьми, які свою незаанґажованість у конкретній роботі організації обґрунтовували гіпотезами про аґентурництво і закидами щодо узурпаторського становища ПУНу.

Концепцію розриву з ПУНом у тих умовах голова екзекутиви категорично відкидав і довго старався впливати на те, щоб вичекати різні можливості і вичерпати всі помірковані засоби для нормалізації відносин. Було б несправедливо не підкреслити на цьому місці, що як голова КЕ, у той час Ребет виказав дуже багато намагань для компромісового полагодження справи, наражуючися особисто на трудну ситуацію, на різні неперебірливі реакції та прикрості різної натури. На таких позиціях він не міг бути «персона ґрата» ні в одних, ні в других. ПУН заставляв залишатися на становищі і «геройсько» чекати тюрми, коли з конспіративних причин, і через нездорову атмосферу було вже майже неможливо працювати, а безкомпромісові революціонери, приглядаючися збоку та чекаючи змін, знаходили готові відповіді на інтригуючі питання: Ребет — ставленник ПУНу; звідси й недостатня революційність його подиктована чужими агентурними інтересами; а врешті, польськими агентами, дуже правдоподібно, є не тільки Сеник і Барановський, але й Ребет і його наречена.

Доводилося замислюватися над тим, чи вкінці не зголоситися, часом, «по добрій волі» до польської тюрми, щоб перестати бути чужими агентами. А коли, остаточно, на весні 1939 року прийшли довгоочікувані арешти, то Ребет уже стояв осторонь організаційного життя, передавши керівництво Турашеві, про що й згадується в спогадах.

За краківських часів, як Степан Бандера, вийшовши після п'яти років на волю, з оточенням собі відданих людей заходився, відповідно до свого розуміння речей, упорядковувати всі справи, — то «справу Ребетів» якось там розглядалося «слідчим порядком» у комплексі підозрінь на Я. Барановського та інших неясних питань.

Вертаючися, з сьогоднішньої перспективи, ще до першого розламу, після всіх трагедій, які на цьому відтинку сталися, і розглядаючи це історичне явище з погляду все одно: вини, чи причини, — не можна втрачати з поля зору тла і того вихідного, все таки довгого періоду, в якому колесо історії ще могло повернутися з похилого шляху назад. За спостереженнями Ребета підчас останньої безпосередньої зустрічі (дату важко устійнити; мабуть, не дуже задовго до трагедії в Роттердамі), полк. Коновалець із глибокою увагою вислухував пропозиції щодо необхідности бодай тимчасових персональних змін. І хоч ніякого рішення негайно не виніс, проте у голови Крайової Екзекутиви залишилося враження, що зчасом такі можливості можуть виникнути. Пізніше, коли ключ до розв'язки залишився в руках т. зв. «Вужчого проводу», а потім перевибраного ПУНу, і ще до кінця 1939 року не було зовсім запізно шукати синтези між протилежними позиціями.

Щоправда, тоді вже помітно більшого значення почали набирати політично-принципові елементи, про що була мова вище.

В ім'я історичної правди треба ще підкреслити, що категорії «революційного порядку» і «залізної руки» увійшли в термінологію і організаційну атмосферу за часу Вужчого проводу.

У світлі самого спогаду, і, можливо, також і цих історично-біографічних додатків унагляднюється, на жаль, багато тіней. Але коли зважити умови і всі речеві, формальні і технічні труднощі, а далі й узагалі непересічно довгий протяг часу складного підпільного функціонування, а передусім збірні, без сумніву всім роз'єднаним спільні, визвольні довершення, що таки посунули вперед українську визвольну справу, — то і «світла» виявляться не такі вже й слабі.

Це буде видніше з перспективи нового періоду, який прийде вже по нас. А покищо не дуже й дивно, що нашим суворо-критичним сучасникам, які стояли осторонь націоналістичного руху, в їх оцінках із поверхових позицій, не зовсім легко збагнути саму суть назовні виявлених явищ, що мали своє коріння воднораз і у творчій динаміці росту і в глибокому драматизмі революційних екстремів. І так, як бачимо, усі розлами ОУН сягають своєю генезою вже першого десятиліття існування націоналістичної підпільної організації, що не малою мірою вказує і на те, які елементи склалися і на сьогоднішній стан на цьому відтинку. Без сумніву, якусь ролю грали тут, як і всюди в людській співдії, персональні елементи, зокрема в емоційних переростах конфліктових загострень, коли в практичних розграх, зокрема серед масової сугестії, забувається часом, про що властиво по суті йде, чи коли задля «ефективности» у взаємному поборюванні невдало, недоречно і шкідливо спрощуються і спростачуються принципи і проблеми. Зокрема прикрі рефлекси падають там, де принципи зв'язується з однією людиною, а реальна боротьба ведеться за захоплені чи «засиджені» пости. Тоді й справді персональні елементи легко висуваються на перший плян.

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!