Слава ЗСУ!

Валера почервонів:

— Ні. — Але ж ти хлопець запальний, задерикуватий. Спалахуєш легко. З міліцією були неприємності... Одному на стадіоні навіть руку зламав. Не на користь пішли тобі ті прийоми самбо. А чого ти, до речі, спорт кинув?

— Кинув — і все.

— Хто тебе тренував?

— Шипуля... кусочник.

— Чого це він «кусочннк»?

— А я знаю, чого бувають «кусочники»? Під себе гребуть... І потім горять як шведи під Полтавою.

— У тебе з ним був конфлікт?

— Та що ви— «конфлікт-конфлікт»!.. Дуже він мені потрібен, той Шипуля!.. Його самого витурили.

— За що?

— Вам краще знати. Я не стукач. Хочете, щоб він мені голову одкрутив? Ні-ні. Дякую.

Капітану Горбатюку не могло й на думку спасти, що через якихось три години він сам зустрінеться з тим Шипулею, та ще за таких дивних, незвичайних обставин.

Він ледве стримався, щоб не виказати Жені Кисілю, та й самому Шипулі свого подиву, коли прочитав у посвідченні прізвище.

Так, у капітана Горбатюка були всі підстави, щоб непокоїтись і попереджати Женю.

Майстер спорту Василь Іванович Шипуля за інформацією спортивного товариства два роки тому дискваліфікований і звільнений від тренерської роботи за фінансові зловживання під час виїздів на збори, тренування і республіканські змагання команди юнаків з боротьби самбо. Спершу справу намірялися передати до суду, але потім чогось передумали. Нині Шипуля працює нічним черговим позавідомчої охорони на складі торговельної організації, керівником якої є ніхто інший, як Борис Борисович Граціанський. А Шипуля ж казав, що не знає ніякого Граціанського. Питань виникало дедалі більше. Відповіді — поки що жодної.

Де Вітасик Дорошенко, де Вітасик Граціанський та його батьки — поки що лишалося таємницею...

...Пізно увечері два капітани знову сиділи на балконі дванадцятого поверху, дивилися вниз на мерехтливі вогні й говорили.

— Дуже мені не сподобався Шипуля. Те, як він дивився на Женю. Така лють була в очах. У цю мить він був здатний на будь-який кривавий вчинок. Страшний чоловік! Гора м'язів і люті. Як він міг тренувати дітей?

— Е, на жаль, такі «вихователі», які на дітях тільки заробляють.

— Слухай, ти ж зараз розслідуєш корупцію й хабарництво у торговельній мережі. Борис Борисович Граціанський не проходить у тебе?

— Ти знаєш, ні. Абсолютно чистий. Просто дивио навіть. Працюв п'ятнадцять років у цій мережі. Навколо нього майже всі старі «застійні», так би мовиш, кадри вже давно у нас на гачку, а Борис Борисович непорочний, як діва Марія. Снаряди лягають все ближче, а його хоч би осколочним зачепило. Жодного хабаря, жодного зловживання. за кожен грам дефіциту платить готівкию, кревними. Комар носа не підточить.

— Ну що ж. І в застійний період були чесні керівники.

— Він у них там — один з ініціаторів перебудови. Його навіть називають жартома «соловейко перебудови».

— Він мав якраз доповідь робити. І раптом зник. Дуже не подобається мені причетність до цього всього спортсмена Шипулі. І Валера Лобуренко, я ж тобі казав, що говорив про Шипулю.

— Треба, мабуть, постежити за ним.

— Та я вже думав, але після зустрічі зі мною він «ляже на дно», розуміючи, шо тепер під підозрою.

— Треба шукати Бориса Борисовича. Ціла сім’я на машині не може зникнути зовсім безслідно.

— «Треба»... «Треба»... Все, що треба, я, здається, зробив. Підключилася автоінспекція. Хлопці шукають.

— Що ж, почекаємо до завтра. Як сказав по телефону «не своїм» голосом Вітасик Дорошенко: «Не приїду ще два-три дні».

— Завтра — третій. Як нічого не з'ясується, буду змушений оголосити всесоюзний розшук.

І тут у кімнаті задзвонив телефон. Дружина зняла трубку й гукнула:

— Стьопо! Тебе!..

Вони пішли з балкона в кімнату. Капітан Горбатюк взяв трубку:

— Слухаю!

І враз обличчя його спохмурніло.

— Що таке? — звів брови Попенко. Горбатюк поклав трубку й зітхнув:

— Справи ускладнюються. Тільки що до райвідділу зателефонувала схвилюована мати Жені Кисіля. Женя зник. Мав бути дома після школи, зараз майже північ, а його нема.

— Тю! — тільки й вимовив капітан Попенко — Це вже не смішно.

— Аж ніяк. Я ж його попереджав... Я ж попереджав... Невже...

— Ти думаєш, це Шипуля?

— Не знаю. Але все може бути. То такий тип... Я ж тобі казав. Мушу поговорити з ним негайно! — Горбатюк почав швидко одягатися.

— Та ти що? Зараз уже ніч. Він, може, спить. Не будеш же ти вдиратися серед ночі...

— Не спить. В усякому разі не повинен. Я ж тобі казав. Він працює у позавідомчий охороні на торговельному складі.