Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємничий лицар

— Чиє життя? — З колодязя почувся останній плюскіт. — Яйкове? Ви кажете про Яйка?

Дунк вчепився у Бросквинову руку.

— Де він?

— Разом з богами. Гадаю, ви самі зрозумієте, чому.

Всередині в Дунка все перевернулося з таким болем, що він забув про руку і застогнав з розпачу.

— Малий скористався чоботом.

— Треба гадати, що так. Він показав персня маестрові Лотару, а той повів його до Маслоплава, а той, поза сумнівом, напудив у штани, побачивши печатку, і спитав себе, чи правильну сторону обрав, і чи багато знає Кровокрук про змову. Відповідь на останнє питання буде: «достатньо».

Бросквин гигикнув.

— То хто ви такий?

— Я ваш друг, — відповів Майнард Бросквин. — Який спостерігає за вами і дивується, як вас занесло до цього гаспидського гнізда. А тепер помовчте, будемо вас лікувати.

Пересуваючись тінями, двоє лицарів сяк-так дісталися невеличкого Дункового намету. Всередині пан Майнард запалив вогонь, налив у миску вина і поставив його кипіти.

— Розріз чистий, ще й не на мечевій руці, — мовив він, розпанахавши рукав просякнутої кров’ю Дункової сорочки. — Здається, удар не зачепив кістку. І все ж промити треба, щоб не втратити руку.

— Байдуже. — Живіт Дункові скрутило від лихих звісток, і він боявся, що зараз виблює. — Якщо Яйк помер…

— …то вину за його смерть слід покласти на вас. Якби ж ви тримали його подалі звідси… Але я не казав, що він мертвий. Я казав, що він разом з богами. Чи маєте ви чисте полотно? Льон, шовк?

— Є сорочка. Хороша, дорнійська. Як це — разом з богами?

— Все у свій час. Спершу рука.

Вино скоро почало парувати. Пан Майнард знайшов хорошу Дункову шовкову сорочку, підозріливо понюхав її, тоді витяг кинджала і почав краяти на шматки. Свої заперечення Дунк проковтнув.

— Амброз Маслоплав, так би мовити, ніколи не вирізнявся рішучістю, — мовив пан Майнард, зібгав три смуги шовку і вкинув їх у вино. — Він сумнівався в успіху заколоту з самого початку. Ще коли дізнався, що хлопець не має меча. Цього ж ранку зникло ще й драконяче яйце, а з ним і залишки його хоробрості.

— Пан Глендон не крав яйце, — мовив Дунк. — Він увесь день не залишав двору. Бився сам або дивився на інші герці.

— Все одно Пик знайде яйце у його саквах.

Вино закипіло. Бросквин натяг шкіряну рукавицю і мовив:

— Спробуйте не кричати.

Тоді витяг смугу шовку з киплячого вина і взявся промивати рану.

Дунк не кричав. Він скреготав зубами, вкусив собі язика і гатив кулаком по стегні так, що напевне лишив синці, але не кричав. З решти сорочки пан Майнард зробив тугу перев’язку на руку.

— Ну, як воно? — запитав Майнард Бросквин, коли закінчив.

— Паскудно. — Дунка аж пересмикнуло. — То де Яйк?

— Я ж казав, де. Разом з богами.

Дунк сягнув здоровою рукою і вхопив Бросквина за горло.

— Ану кажіть ясніше. Обридли мені натяки та миги. Кажіть негайно, де знайти хлопця, бо зламаю шию до дідька, друг ви мені чи ворог!

— У септі. Але перш ніж піти туди, раджу озброїтися. — Пан Майнард посміхнувся. — Сподіваюся, хоч цей натяк ви зрозуміли?

XVII

Першу зупинку він зробив коло шатра пана Утора Підлистка.

Ковзнувши всередину, Дунк побачив зброєносця Віла, який прав хазяйськє спіднє, схилившись над балійкою.

— Знову ви? Пан Утор на учті. Чого вам треба?

— Мого меча та щита.

— Ви принесли викуп?

— Ні.

— То чого я маю їх віддавати?

— Бо я їх потребую.

— А мені до того що?

— А ось що: спробуєш мені завадити — придушу.

Віл розкрив рота і хапнув повітря.

— Онде… у кутку лежать.

XVIII

Перед замковим септом Дунк на хвильку зупинився. «Хоч би боги зглянулися, і я не спізнився.» Пояс із мечем висів на звичному місці, туго затягнутий навколо стану. До пораненої руки він сяк-так припасував щита з шибеницею. Від його ваги Дунка з кожним кроком пересмикувало, і він боявся, що заволає з болю, якщо хтось бодай торкнеться щита.

Повагавшись, він штовхнув двері септу здоровою рукою. Всередині його зустріли тиша і морок, який розганяли тільки свічки на олтарях Семи. Перед Воїном горіло їх найбільше, що й не диво для турніру: багато лицарів приходили сюди молитися про силу та мужність перед герцями. Олтар Мороку тонув у тінях; на ньому горіла лише одна свічка. Перед Матір’ю та Батьком горіло з десяток; перед Ковалем та Дівою трохи менше. А перед яскравою лампадою Стариці стояв на колінах князь Амброз Маслоплав зі схиленою головою та мовчазним проханням дарувати йому мудрості.

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!