Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємничий лицар

— Ото ваш бойовий кінь, пане Цибане? — запитав панич з пір’ям. — Краще порізати його на м’ясо, більше зиску буде.

— Пан Алин часто забуває шляхетний звичай, — мовив чорнявий. — Прошу вас, пане лицарю, пробачити йому грубі слова. Алине, проси пана Дункана вибачити тобі.

— Що ж поробиш… вибачайте, пане. — Він не чекав відповіді, а розвернув гнідого і затрусив дорогою.

Інший лицар залишився.

— Ви прямуєте на весілля, пане?

Паничева чемність чомусь підбурювала Дунка добряче смикнути його за волосся. Та він придушив свої поривання і відповів:

— Ми до перевозу, вельможний пане.

— Ми також… але вельможні тут тільки Гормик і отой жевжик, що поїхав уперед — Алин Глушняк. Я ж такий самий мандрівний заплотний лицар, як і ви. Мене кличуть Яном Скрипалем.

Еге ж, ім'я саме на заплотного лицаря. Але Дунк ніколи не бачив, щоб заплотний лицар так розкішно вдягався, узброювався та виїжджав. «Лицар з-під золотого заплоту», майнула в нього думка.

— Моє ім’я ви вже знаєте, а зброєносця кличуть Яйком.

— Мої вітання, панове. То їдьмо з нами до Білостін’я і зламаймо кілька списів на знак весілля князя Маслоплава. Ручуся, ви вмієте за себе постояти.

Дунк не бився на турнірах з часів Ясенбродської луки. «Якби виграти кілька викупів, то на шляху до півночі ми б їли, як вельможі», подумав він. Але тут пан із трьома замками на щиті мовив:

— Панові Дункану час рушати своєю дорогою. Та й нам теж.

Ян Скрипаль не звернув на старого жодної уваги.

— Я б з радістю схрестив з вами мечі, пане. Багато було в мене супротивників з різних країв та народів, але жодного разу — такої статури, як ваша. Ваш батько теж був таким велетнем?

— Я свого батька не знав.

— Прикро це чути. Мій власний панотець надто рано полишив мене на цьому світі.

Скрипаль обернувся до пана трьох замків.

— Маємо припросити пана Дункана до нашого веселого товариства.

— Не треба нам таких, як він.

Дунк не знав, що й казати. Заплотних лицарів з вітром у гамані не часто запрошували подорожувати з високородними панами. «Я б радше затоваришував з їхніми пахолками», подумав собі Дунк. Судячи з довжини їхньої валки, пан Глушняк та пан Скрипаль мали при собі машталірів — ходити за конями, кухарів — дбати про стіл, зброєносців — чистити обладунки, сердюків — берегти їхні вельможні особи від нападу. А Дунк мав при собі Яйка.

— Таких, як він? — засміявся Скрипаль. — Яких це «таких»? Великих на зріст? Та подивіться ж на нього. Нам потрібні дужі бійці. Нові мечі кращі за старі імена, як я чув від людей.

— Від дурнів ви теє чули. Ви геть нічого не знаєте про цього добродія. Може, він — просто горлоріз, а може, шпигун Кровокрука.

— Я нічий не шпигун, — відказав Дунк. — І не треба мосьпанові розмовляти про мене так, наче я в землі, уві сні чи десь на Стіні.

Очі-кремені роздивилися його знову.

— На Стіні вам саме місце, перепрошую пана. То й рушайте просто туди, не заблукаєте.

— Не зважайте, — мовив Скрипаль. — Він у нас старий та жовчний, геть усіх у чомусь підозрює. А мені, Гормику, цей хлопець до душі. Пане Дункане, чи не поїдете ви з нами до Білостін’я?

— Мосьпане, та ж я…

Хіба він може таборувати поруч з отакими людьми? Їхні пахолки поставлять шатра, машталіри поратимуть коней, кухарі подадуть каплунів або яловичі окости, а що робитимуть Дунк і Яйк? Сядуть на землю поруч і гризтимуть тверду солонину?

— Я не можу.

— От бачите, — зазначив господар трьох замків. — Він своє місце знає і розуміє, що воно деінде, а не поруч із нами.

Панок повернув коня на дорогу.

— Пан Глушняк уже, мабуть, на три верстви від’їхав.

— Доведеться наздогнати того блазня ще раз.

Скрипаль подарував Дункові винувату посмішку.

— Можливо, ми ще стрінемося. Я цього сподіваюся. Мрію все-таки випробувати списа проти вас.

Дунк не знав, що й казати.

— Щасти вам на чесному полі, — нарешті спромігся він, та пан Ян уже обернувся і ринув за валкою. Старший пан рушив слідом. Дунк був радий побачити їхні спини, бо не вподобав ані ті крем’яні очі, ані зверхність пана Алина. Та й Скрипаль, хоч поводився чемно, викликав сторожкий подив.

— Дві скрипки, два мечі, зубчастий хрест, — мовив він до Яйка, вдивляючись у пилюку за панською валкою. — Чий це дім?

— Нічий, пане. Того щита немає у жодній гербовниці.

«Може, він і справді заплотний лицар». Дунк сам вигадав собі герба на Ясенбродській луці, коли лялькарка на ймення Тансела Зависока спитала його, що він хоче бачити на своєму щиті.

— А отой старший — чи не родич він дому Фрей?

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!