Слава ЗСУ!

На ту пору самка онагра привела чудове здорове лошатко - теж самку. Водночас у загоні росло поголів’я муфлонів, у сараях мекало кілька маленьких ягнят на превелику радість Наба і Герберта, кожен з яких мав улюбленців серед новонароджених.

Колоністи спробували приручити й пекарі, і та спроба чудово вдалася. Поблизу пташника збудували хлів, і незабаром там з’явилися поросята, котрі щосили намагалися якнайшвидше зробитися свійськими, тобто що не день жирнішали завдяки Набовому доглядові та добрим харчам. Дядечкові Юпу доручили щоденно носити їм їжу - помиї, недоїдки тощо, й він сумлінно виконував і ці обов’язки. Щоправда, він часом трохи необережно жартував зі своїми невеликими підопічними, смикаючи їх за хвости, але робив те без лихих намірів, - просто їхні закручені хвостики тішили його, як дитину тішить іграшка, а вдача в нього була зовсім дитячою.

Одного з тих березневих днів Пенкроф, розмовляючи з інженером, нагадав йому про обіцянку, взятися за виконання якої той і досі не мав часу.

- Колись ви балакали про такий пристрій, що замінить нам довгі драбини до Гранітного палацу, пане Сайресе, - сказав він. - Чи не могли б ви як-небудь усе ж таки зробити його?

- Ви маєте на увазі щось подібне до ліфта? - запитав Сайрес Сміт.

- Назвемо це ліфтом, коли вам так хочеться, - відповів моряк. - Зрештою, назва не має ніякого значення, аби тільки нам стало легше підніматися додому.

- У цьому немає нічого складного, Пенкрофе, тільки чи буде нам із нього користь?

- Звісно, буде, пане Сайресе. Усе необхідне ми маємо, тепер настав час подумати і про деякі зручності. Для людей такий підйомник, коли ви хочете знати, - розкіш, а для вантажів - необхідність! Не дуже воно весело й зручно Дертися довгою драбиною, коли за спиною важка ноша!

- Гаразд, Пенкрофе, спробуємо вам догодити, - відповів Сайрес Сміт.

- Але ж у вас немає машини.

- А ми її зробимо!

- Парову?

- Ні, водяну.

І справді, інженер мав могутню природну силу, якою можна було скористатися без особливих труднощів, щоб привести в дію підйомник. Для цього досить було збільшити потік у невеликому каналі, відведеному від озера, що постачав водою Гранітний палац. Колоністи розширили порослий травою отвір у верхній частині водостоку, і в канал ринув сильний потік води, надлишок якої водоспадом збігав у колодязь. Під цим водоспадом інженер установив циліндр із лопатями, з’єднав його з зовнішнім колесом, обмотаним дуже міцним канатом, а до нього прив’язав підйомного кошика. Довгою мотузкою, що звисала аж до землі, колоністи могли вмикати і вимикати гідравлічний пристрій, який піднімав великий навантажений кошик до дверей Гранітного палацу.

Сімнадцятого березня, на превелику радість усіх колоністів, підйомник почав працювати. Віднині цей простий пристрій, замінивши примітивну драбину, за якою ніхто й не думав пожалкувати, став піднімати нагору вугілля, харчі та й самих колоністів. Найбільше радів цьому нововведенню Топ, який не міг видряпуватися драбиною так спритно, як дядечко Юп, і не раз Набові й навіть Юпові доводилося нести його на спині, коли вони піднімалися в Гранітний палац.