Слава ЗСУ!

Морози протрималися ще цілий тиждень; колоністи майже не покидали Гранітного палацу, лише зрідка виходячи, аби навідати пташник. У їхньому домі витав незрівнянний дух смачнющих страв, які готував досвідчений кухар Наб разом із журналістом; та не всі свої трофеї колоністи мусили заготовляти на майбутнє - дещо чудово зберігалося на морозі; колоністи смакували свіже м’ясо диких качок, хором хвалили його й запевняли, що немає нічого смачнішого за водоплавну птицю.

Пенкроф і Герберт, котрий дуже спритно шив голкою вітрила, цілий тиждень працювали з таким запалом, що незабаром було готове все спорядження для бота. Завдяки сітці, знайденій разом з оболонкою аеростата, конопляних канатів їм не бракувало. До того ж ті мали бездоганну якість, і моряк не міг не скористатись ними. Вітрила він обшив міцними лік-тросами; канатів вистачало, аби виготовити фали, ванти, шкоти й інший такелаж. За порадою Пенкрофа Сайрес Сміт виточив на токарному верстаті потрібні блоки, отож спорядження для бота колоністи мали ще раніше, ніж збудували сам бот. Пенкроф навіть пошив прапор і розфарбував біле тло в червоний і синій кольори, добувши барвники з різних рослин, яких на острові не бракувало. Тільки до тридцяти семи зірок, цю означали тридцять сім штатів на американських прапорах, моряк домалював ще й тридцять восьму - зірку “штату Лінкольна”, бо вважав їхній острів уже приєднаним до великої республіки.

- Ет, - казав він, - якщо він і не приєднаний іще фактично, то приєднаний у наших серцях!

А до спуску бота на воду прапор, під потрійне дружне “слава!”, виставили над центральним вікном Гранітного палацу.

Тим часом надходив кінець зими, і колоністам здавалося, що вона мине без незвичайних лихих пригод, аж раптом у ніч на 11 серпня плоскогір’я Широкий Обрій опинилося перед загрозою спустошення.

Тієї ночі після напруженого трудового дня всі спали глибоким сном, коли десь о четвертій ранку їх несподівано розбудив Топів гавкіт.

Цього разу собака гавкав не біля колодязного отвору, а біля порога дверей і кидався на них, наче хотів їх висадити. Юп і собі пронизливо завив.

- Ти чого, Топе? - крикнув, першим прокинувшись, Наб.

Собака замість відповіді загавкав ще лютіше.

- Що сталося? - запитав Сайрес Сміт.

Усі колоністи швидко вдягайся, кинулися до вікон і повідчиняли їх.

Перед очима в них стелилася снігова пелена, що ледь біліла в непроглядній темряві ночі. Вони нічого не бачили, тільки чули дивний безладний гавкіт. Стало зрозуміло, що на берег пробралися якісь звірі, але їх неможливо було розгледіти.

- Що це? - крикнув Пенкроф.

- Вовки, ягуари або мавпи! - відповів Наб.

- Хай їм чорт! Вони можуть побігти на плоскогір’я! - вигукнув журналіст.

- А що тоді станеться з пташником? А поле!.. - закричав Герберт.

- Як вони опинилися на острові? - дивувався Пенкроф.

- Мабуть, перебігли через місток, - сказав інженер. - Хтось із нас забув його підняти.

- Саме так, - зізнався Спілет, - я, пригадую, залишив його, не піднявши...

- Гарний подарунок ви зробили нам, пане Спілете! - крикнув моряк.