Слава ЗСУ!

- Чи означає це, Пенкрофе, що ви побоялися б при потребі здійснити таку подорож? - запитав журналіст.

- Я не побоявся б нічого в світі, пане Спідете, - відповів моряк. - І ви добре знаєте - я не боягуз.

- До речі, Пенкрофе, у нас тепер є ще один моряк, - зауважив Наб.

- Хто?

- Айртон.

- Точно, - підтримав Герберт.

- Якщо тільки він згодиться поїхати звідси, - відповів Пенкроф.

- Отакої! - вигукнув журналіст. - Невже ви гадаєте, що Айртон відмовився б їхати, якби Гленарванова яхта прийшла по нього на острів.

- Ви, друзі мої, забуваєте, - втрутився інженер, - що за останні роки перебування на острові Табор Айртон позбувся розуму. Але річ не в тому. Треба обміркувати, чи могли б ми вважати прихід шотландської яхти шансом на наш порятунок? Сподіваюся, ви не забули: Гленарван обіцяв Айртонові забрати його з острова Табор, коли вважатиме, що той достатньо покараний за скоєні злочини; я переконаний - він повернеться.

- Авжеж, - погодився журналіст, - а я додам, що шотландець незабаром прибуде, бо минуло цілих дванадцять років відтоді, як він висадив Айртона на острівці Табор!

- Еге ж! Я згоден з вами, - відповів Пенкроф, - лорд повернеться, і дуже скоро.

Але нам від того не легше, адже куди він попливе? Не до острова Лінкольна, а до острівця Табор.

- Безумовно, - погодився й Герберт, - тим паче, що острів Лінкольна навіть не нанесено на карту.

- А тому, друзі мої, - мовив інженер, - треба вжити належних заходів і повідомити того, хто припливе до острова Табор, що ми і Айртон перебуваємо на острові Лінкольна.

- Саме так, - вів далі журналіст. - На мою думку, найпростіше залишити у хижці, де жив капітан Грант, а потім Айртон, записку з точними координатами нашого острова; до того ж покласти її так, щоб вона впала в очі лордові Гленарвану та його супутникам.

- От шкода, - прикро зітхнув моряк, - що ми не здогадалися цього зробити, коли вперше плавали до Табора!

- А навіщо б ми це робили? - заперечив Герберт. - На той час ми ще не мали й уявлення, хто такий Айртон і що з ним сталося; не знали й того, що по нього хтось обіцяв повернутися; про все довідалися лише восени, і вже пізно було повертатися туди.

- Так, - мовив Сайрес Сміт, - надто пізно, і тепер цю подорож треба відкласти аж до весни.

- А що, коли шотландська яхта прийде не сьогодні- завтра? - запитав Пенкроф.

- Навряд, - висловив сумнів інженер. - Зимової пори лорд Гленарван не ризикне вирушити в далеку дорогу. Або він уже побував на острові Табор за ті п’ять місяців, відколи Айртон з нами, або прибуде туди не раніше ніж наступного жовтня. В такому разі ми не запізнимось, якщо у перші ж весняні дні відвеземо листа на острів Табор.

- Зізнаюся, - скрушно промовив Наб, - була б справжня біда, якби виявилося, що “Дункан” з’явився у цих морях лише кілька місяців тому!

- Сподіваюся, це не так, - відповів інженер, - і Небо не позбавить нас останньої можливості повернутися на батьківщину!