Слава ЗСУ!

Хай там як, але тієї ночі вогонь не загорався на узбережжі біля виходу до недослідженої затоки, і до самого світанку невеличкий бот боровся з вітром у відкритому морі. Ледь над східним обрієм зайнялася зоря, вітер трохи стих і змінив напрям на два румби, що дало змогу Пенкрофові взяти курс просто на вхід до вузької затоки. Близько сьомої ранку, обігнувши мис Північної Щелепи, “Бонадвентур” обережно увійшов до затоки, обрамленої закам’янілою лавою химерних обрисів.

- Який чудовий рейд! - захоплено сказав Пенкроф. - У ньому можна було б розмістити цілий флот!

- Найцікавіше те, - відповів Сайрес Сміт, - що береги затоки утворені двома зустрічними потоками лави, що наростала з кожним виверженням вулкану. Затока тут захищена з усіх боків, і, гадаю, навіть у найсильнішу бурю море в ній спокійне, наче озеро.

- Ще б пак! - погодився Пенкроф. - Вітер може увірватися сюди лише через вузьку горловину між двома мисами; до того ж північний мис прикривав південний, отож шквалам увірватися сюди дуже важко. Слово честі, “Бонадвентур” міг би простояти тут цілий рік на якорі, ні разу не гойднувшись.

- Тільки для нього у затоці забагато місця, - зауважив журналіст.

- Ваша правда, пане Спілете, - відповів моряк. - Для “Бонадвентура” вона великувата, не заперечую. Але якщо для флоту США потрібна буде база в Тихому океані, то кращого рейду йому не знайти!

- Ми ніби опинилися в пащі акули, - зауважив Наб, натякаючи на дивну форму затоки.

- У глибині пащі, друже Набе! - відповів Герберт. - А вам не страшно, що вона клацне зубами?

- Не страшно, - поважно відповів Наб. - Та все ж таки затока ця мені не до вподоби. Надто вона лиха й похмура!

- Отакої! - крикнув Пенкроф. - Нащо ж ти, Набе, гудиш затоку? А я щойно зібрався принести її в дар Америці!

- Цікаво, а вона досить глибока? - запитав інженер. - Бо там, де пройде “Бонадвентур”, не завжди пройдуть крейсери.

- Це неважко перевірити, - відповів Пенкроф.

І моряк кинув за борт саморобного лота - довгого каната із залізним грузилом. Канат завдовжки п’ятдесят морських саженів розмотався до кінця, але дна не дістав.

- Що ж, крейсери сюди також можуть заходити, на мілину не сядуть, - зауважив Пенкроф.

- Так, - погодився Сайрес Сміт. - У цій затоці - справжня безодня: Та це й не дивно - острів вулканічного походження; саме тому в морському дні трапляються такі бездонні западини.

- Береги затоки, - додав і собі Герберт, - справляють враження, прямовисних скель. Гадаю, якби Пенкроф мав навіть у п’ять або шість разів довший канат, то й тоді не дістав би дна.

- Усе це чудово, - озвався журналіст, - але мушу, Пенкрофе, вам сказати, що ваш рейд не бездоганний...

- Чого б то, пане Спілете?

- Ніде немає ані балки, ані рову, щоб якось вибратись на берег. Не видно, де б хоч ногу поставити!

І справді, до прямовисних скель із лави ніяк було й під-ступитися. Навкруги здіймалися ніби неприступні вали бастіонів чи береги норвезьких фіордів, але ще суворіші. “Бонадвентур” пройшов попід самими стінами, мало не торкаючись їх, уздовж усієї затоки, а його пасажири не знайшли жодного виступу, що дав би їм змогу зійти на дикий похмурий берег.

Пенкроф тішив себе тим, що при потребі кам’яну стіну можна б висадити динамітом; потім, переконавшись, що в затоці робити нічого, скерував бот до її горловини і близько другої пополудні вийшов у відкрите море.