Слава ЗСУ!

- Зізнаюсь, ні, - відповів Пенкроф. - Так само, як і те, якою зброєю і хто розпоров дюгоневі живота, тим паче, що рана була різана.

- Далі, - вів своєї Сайрес Сміт. - Чи можете ви, друзі мої, пояснити, яким чином дробинка застряла в тілі тримісячного пекарі?.. Як - без найменшого сліду корабельної катастрофи - на берег викинуло ящик із такими потрібними для нас речами й інструментами?.. Чому, ледь вийшовши на першу морську прогулянку, ми наштовхнулися на пляшку із запискою?.. Яким чином наша пірога зірвалася з прив’язі й підпливла до нас саме тоді, коли ми мали в ній найбільшу потребу?.. Як сталося, що після навали мавп мотузяна драбина так доречно сама впала з Гранітного палацу до наших ніг?.. І, нарешті, хто написав оту записку, якщо Айртон доводить, що він її не писав?

Сайрес Сміт, нічого не пропускаючи, перелічив усі загадкові події, що трапились на острові. Герберт, Пенкроф і Наб тільки переглядалися, не знаючи, що відповісти, бо всі перелічені події вперше постали перед ними як ланки одного ланцюга і невимовно вражали їх.

- Їй-Богу, - нарешті пробурмотів Пенкроф, - ви, пане Сайресе, здається, маєте рацію... Важко пояснити все це!..

- Але то ще не все, друзі мої, - знову заговорив інженер. - До всіх перелічених подій додалася ще одна, не менш дивна й незбагненна, ніж усі попередні.

- Яка, пане Сайресе? - жваво запитав Герберт.

- Ви казали, що, повертаючись із острова Табор, побачили запалене на острові Лінкольна вогнище?

- Звісно, бачили, - підтвердив моряк.

- Ви переконані, що бачили вогонь?

- Так само бачили, як я бачу вас.

- Ти також, Герберте?

- О пане Сайресе, - вигукнув Герберт. - Той вогонь блищав, мов зірка першої величини!

- А може, то й була зірка? - допитувався інженер.

- Ні, - заперечив Пенкроф. - Небо було затягнуте важкими хмарами, та й ніяка зірка не могла висіти так низько над обрієм. До того ж з нами був тоді й пан Спілет, він може підтвердити наші слова!

- Додам іще, - сказав журналіст, - що вогонь горів дуже яскраво, нагадуючи сніп електричного світла...

- Авжеж, - вигукнув Герберт. - І нам здалося, що світив він із плоскогір’я Широкий Обрій над Гранітним палацом.

- Так ось, друзі мої, - відповів Сайрес Сміт, - тієї ночі з дев’ятнадцятого на двадцяте жовтня ні Наб, ні я не запалювали на узбережжі ніякого вогнища!

- Як, ви не?.. - скрикнув Пенкроф, так приголомшений, що не міг навіть закінчити фразу.

- Ми не виходили з Гранітного палацу, - відповів Сайрес Сміт. - І якщо на узбережжі тієї ночі горів вогонь, то запалений він був не нашими руками!

Пенкроф, Герберт і Наб аж остовпіли від здивування. Вони ні миті не сумнівалися, що справді на власні очі бачили вогонь у ніч з 19 на 20 жовтня.

Так’- Доводилось погодитися: острів Лінкольна оточує якась таємниця. Над островом витала незбагненна, непомітна, але всюдисуща приязна до них сила. Колоністи загорілися цікавістю. Чи не ховається те загадкове створіння десь у потайних закутках острова або й у його надрах? Ось питання, яке будь-що належало з’ясувати!

Сайрес Сміт нагадав також колоністам, як дивно інколи поводилися Топ і Юп біля отвору колодязя в Гранітному палаці, колодязя, що вів з їхнього дому просто до моря, і зізнався, що досліджував колодязь, але нічого підозрілого там не помітив.