Слава ЗСУ!

Сайрес Сміт і його друзі були готові діяти сміливо й рішуче, проте не забували й про обережність. Вони ще могли розраховувати, що пірати не відкриють їхньої присутності, якщо обмежаться дослідженням самого узбережжя і не пробиратимуться в глиб острова. І справді, можна було припустити, що вони спинилися під островом, аби набрати прісної води, і, знайшовши її біля гирла річки Вдячності, не стануть підніматися вгору проти течії й не помітять ні містка, прихованого за коліном річки на відстані півтори милі від її гирла, ні господарювання людей у Комині.

Але навіщо вони підняли на щоглі чорного прапора? Навіщо їм було стріляти з гармати? Було то просто фанфаронством чи частиною церемоніалу, який означав, що вони проголошують себе володарями острова? Сайрес Сміт знав тепер, що пірати озброєні, як то кажуть, до зубів. Що ж моглл протиставити колоністи піратським гарматам? Лише кілька рушниць!..

- Хай там як, - зауважив Сайрес Сміт, - ми недосяжні для піратів. Вони не можуть знати про отвір колишнього водостоку, - він густо поріс очеретами і травою, - а не знаючи про його існування, не можна й пробратись до Гранітного палацу.

- Гаразд! - вигукнув Пенкроф. - Але наші городи, пташник, наш загін для худоби?! Адже вони все можуть зруйнувати за кілька годин!

- Усе, Пенкрофе, можуть зруйнувати, - відповів Сайрес Сміт. - І ми нічим не спроможні завадити їм!..

- Усе залежить від того, скільки їх на кораблі, - зауважив Гедеон Спілет. - Якщо не більше дюжини, ми зможемо зупинити їх; якщо ж чоловік сорок - п’ятдесят чи навіть більше!..

- Пане Сміт, - сказав тоді Айртон, підходячи до інженера, - я маю до вас прохання!

- Яке, друже?

- Дозвольте мені підпливти до брига і вивідати, скільки на ньому команди.

- Але ж, Айртоне, ви ризикуєте життям... - вагаючись, відповів Сайрес Сміт.

- Ну то й що, пане Сміт?

- Це набагато більше, ніж виконання обов’язку.

- А я й хочу зробити більше, ніж за обов’язком! - відповів Айртон.

- Ви попливете до брига на пірозі? - запитав Гедеон Спілет.

- Ні, пане, я добиратимуся вплав. Пірога не пропливе так непомітно й тихо, як плавець.

- Чи знаєте ви, що бриг стоїть на якорі за милю з четвертю від берега? - запитав Герберт.

- Я добре плаваю. - відповів Айртон.

- Повторюю: ви ризикуєте життям! - вигукнув інженер.

- Не має значення, - відповів Айртон. - Пане Сміт, я прошу вашого дозволу, як милості. Можливо, це поверне мені почуття власної гідності, дасть змогу поважати самого себе!

- Гаразд, Айртоне, - відповів інженер, відчуваючи, що відмова безконечно засмутила б колишнього злочинця, а тепер чесного чоловіка.

- Я проведу вас, - сказав Пенкроф.

- Ви не довіряєте мені? - швидко запитав Айртон. І стиха додав: - На жаль, я заслужив це!..

- Ні! Ні! - гаряче заперечив Сайрес Сміт. - Ні, Айртоне! Пенкроф вам довіряє! Ви неправильно витлумачили його слова!

- Авжеж, - сказав моряк. - Я пропоную Айртону провести його тільки до острівця Порятунку. Може статися, хоч це й малоймовірно, що там висадився хтось з отих негідників, і, звісно, двоє чоловіків краще за одного завадять їм підняти тривогу. Я почекаю Айртона на острівці, а до брига він попливе один - він сам так захотів.