Слава ЗСУ!

Шлях виявився тяжким, тож Герберт і Пенкроф, зрідка перекидаючись словом і повільно просуваючись уперед, за годину подолали не більше ніж милю. Досі мисливцям не всміхалася доля. А довкола у кронах дерев щебетали пташки, перепурхуючи з гілки на гілку й інстинктивно сахаючись людей, котрі цілком справедливо викликали в них страх. У болотистій частині лісу Герберт помітив серед пернатих птаха, схожого на рибалочку, з довгим і гострим дзьобом. Та на відміну від згаданого рибалочки він мав яскравіше пір’я з металевим відблиском.

- Це, мабуть, жакамар, - прошепотів Герберт, намагаючись поближче підкрастися до птаха.

- Непогано було б скуштувати його м’ясця, коли б він погодився настромитись на рожен і дати себе підсмажити! - відповів моряк.

У цю мить камінь, спритно запущений хлопцем, ударив птаха в крило, однак удар виявився несильним, бо жакамар прожогом кинувся геть і зник з очей.

- Ну й шелепа ж я! - вигукнув Герберт.

- Б ні, синку! - озвався моряк. - Не кожен зміг би поцілити в пташку. Та не журися! Ми його спіймаємо іншим разом!

Мисливці не зупинялися. І що далі вони йшли, то більші й розкішніші здіймалися дерева, тільки на жодному з них не було їстівних плодів. Марно Пенкроф шукав серед них і безцінні пальми, з яких стільки користі для домашнього вжитку і які зустрічаються в Північній півкулі до сорокової паралелі, а в Південній - до тридцять п’ятої. Але тут росли лише хвойні дерева, - такі, як уже раніше розпізнані Гербертом деодари, дугласи, схожі на своїх родичів із пів-нічно-західного узбережжя Америка,та красуні ялинки в сто п’ятдесят футів заввишки.

Цієї хвилини ціла зграя невеличких пташок з яскравим оперенням і довгими різноколірними хвостами всілася на гілля, розсипавши довкола цілу хмарку пір’я, що встелило землю ніжним пушком. Герберт підняв кілька пір’їнок, роздивився їх і сказав:

- Це куруку.

- Краще б замість них прилетіли цесарки чи глухарі, - відповів Пенкроф. - Зрештою, їх можна їсти?

- Ще й як можна! У них дуже ніжне м’ясо, - запевнив його Герберт. - До того ж, якщо я не помиляюся, вони близько підпускають до себе, і їх легко вбити звичайною палицею.

Моряк і Герберт, ховаючись у високій траві, прослизнули до стовбура розлогого дерева, низькі віти якого обсіли пташки. Куруку чатували на комах - свою їжу. Зблизька видно було, як вони вчепилися волохатими лапками за гілочки, на яких повсідалися.

Підкравшися, мисливці схопилися на ноги і палицями, як косами, стали цілими рядами косити пташок, котрі й не думали злітати у повітря, і безглуздо дозволяли вбивати себе. На землі вже лежала добра сотня пташок, перш ніж решта зграї надумалася полетіти геть.

- Таки пощастило! Оце дичина! Саме для таких мисливців, як ми! Руками бери!

Моряк нанизав пташок, як пічкурів, на лозину і пішов з Гербертом далі. Стало помітно, що русло річки, ледь заокруглюючись, робить гак на південь, але цей поворот, імовірно, не був дуже довгим, бо витоки річки були в горах і живилися талим снігом, що лежав на схилах центральної конусоподібної вершини.

Як відомо, метою походу було добути для поселенців гірського Комина якнайбільше дичини. Досі вони не могли сказати, що мети досягнуто, отож моряк активно вів далі пошуки й сердито лаявся, коли якась тварина, котрої він навіть не встигав розгледіти, втікаючи, зразу зникала у високій траві. От якби з ними був ще й собака Топ! Але Топ .зник разом із своїм хазяїном і, мабуть, теж загинув!