Слава ЗСУ!

- А як же Наб? - запитав журналіст.

- Набові нічого не загрожує.

- А якщо його стурбує наша довга відсутність і він вирішить іти до загону?

- Не можна цього допустити, - швидко відповів Сайрес Сміт. - Дорогою його можуть убити!

- І все ж таки я побоююсь, що він саме так і зробить!

- Ех, якби працював телеграф, його можна було б попередити! Але тепер це неможливо! А залишити тут самого Пенкрофа з Гербертом ми теж не можемо!.. Мабуть, доведеться мені самому йти до Гранітного палацу.

- Ні, ні, Сайресе, - заперечив Гедеон Спілет. - Ви не маєте права ризикувати своїм життям! Тут сама хоробрість не зарадить! Ті розбійники, звичайно ж, стежать за загоном; вони причаїлися де-небудь у навколишніх хащах, і якщо ви підете, нам доведеться оплакувати двох небіжчиків замість одного!

- Але ж Наб уже цілу добу не має від нас жодної звістки.! Він неодмінно прийде! - повторював інженер.

- До того ж він і не здогадується про небезпеку, і його напевне вб’ють, - додав Гедеон Спілет.

- Невже зовсім немає змоги якось попередити його?

Поки інженер подумки шукав ради, його погляд упав на Топа, що весь час крутився поруч, ніби намагаючись сказати: “А навіщо ж я тут?”

- Топе! - вигукнув Сайрес Сміт.

Вірний пес кинувся до хазяїна.

- Справді, хай збігає Топ, - сказав Гедеон Спілет, миттю збагнувши інженерову думку. - Собака проскочить там, де нам не пощастило б і кроку ступити! Він однесе до Гранітного палацу повідомлення про те, що діється в загоні, і принесе нам відповідь!

- Швидше! - відповів Сайрес Сміт. - Швидше!

Гедеон Спілет квапливо вирвав із записника аркуш паперу і зразу ж написав на ньому кілька рядків:

“Герберта поранено. Айртон зник. Ми в загоні для худоби. Будь пильний. Ні в якому разі не виходь із Гранітного палацу. Чи не помітно піратів у його околицях? Пришли відповідь із Топом”.

У тій стислій записці.було викладено все, про що мусив знати Наб, а також поставлено питання, відповідь на яке так цікавила колоністів. Записку згорнули й прив’язали до Топового нашийника таким чином, щоб вона зразу впала у вічі.

- Топе, любий Топе, - сказав інженер, пестячи собаку. - Біжи до Наба, Топе! До Наба! Біжи! Біжи!

Топ радо загавкав на знак того, що він здогадується, розуміє, чого від нього хоче хазяїн. Дорогу собака знав, і можна було сподіватися, що за півгодини він буде дома, пробігши непомітно лісом і в густій траві там, де не змогли б пройти ні Сайрес Сміт, ні журналіст.

Інженер підійшов до воріт загону, відчинив їх і кілька разів повторив:

- Біжи до Наба! До Наба! До Наба, Топе! - і простяг руку в напрямку Гранітного палацу.

Топ вибіг за ворота і за мить зник.

- Він добіжить! - упевнено сказав журналіст.

- Атож, і принесе нам відповідь, наш вірний друг!

- Котра година? - запитав Гедеон Спілет.

- Десята.

- За годину він може повернутися назад. Треба чекати.

Зачинивши ворота загону, інженер і журналіст повернулися до хижки. Герберт досі ще міцно спав. Пенкроф сидів біля хлопця, безперервно міняючи йому компреси. Гедеон Спілет, бачачи, що хворому поки що нічого не потрібно, взявся готувати обід, не спускаючи очей із краю огорожі, який впирався у відроги гори, звідки можна було чекати нападу.