Слава ЗСУ!

Поринувши в свої думки, кожен і не помічав, як вони дедалі більше наддають ходи. Під густим склепінням крон стояла така темрява, що не виднілося навіть узбіччя шляху. Навколо - мертва тиша. Четвероногі й пернаті мешканці лісу, заціпенівши від передгрозової задухи, зачаїлися у лігвах і гніздах. У темряві відлунювали тільки кроки колоністів по твердій, мов кам’яній, землі.

За першу чверть години їхнє мовчання лише раз порушили слова Пенкрофа:

- Шкода, ми забули взяти ліхтаря...

На що почулося у відповідь від інженера:

- Ліхтаря візьмемо в загоні.

Сайрес Сміт і його друзі вийшли з Гранітного палацу о дев’ятій годині дванадцять хвилин. У сорок п’ять хвилин на десяту вони пройшли три з п’яти миль між Гранітним палацом і загоном.

Грозові сполохи на небі блискали все частіше, і щоразу чітко вимальовувалось чорним мереживом листя. Ті сполохи дедалі більше сліпили очі. Ось-ось мала початися гроза. Удалині глухо загримів грім. Повітря стало вкрай задушливим.

Колоністи йшли так швидко, ніби їх підштовхувала нездоланна сила.

О чверть на одинадцяту знову яскраво спалахнула блискавка, і зовсім поряд виник чорний частокіл загону. Не встигли друзі пройти в ворота, як у них над головами прокотився оглушливий грім. Колоністи перебігли через двір і зупинилися біля дверей хатини.

Можливо, таємничий незнайомець чекав на них у хижці, адже він міг послати телеграму тільки звідси. Проте у вікнах не світилося.

Інженер постукав у двері хижки.

Жодної відповіді.

Сайрес Сміт відчинив двері, й колоністи зайшли в кімнату.

Пенкроф висік вогонь, і за мить ліхтар освітив там усі кутки.

Ніде ані душі. Всі речі залишались недоторкані.

- Невже ми стали жертвами галюцинації? - пробурмотів Сайрес Сміт.

- Ні, це було неможливо. У телеграмі чітко сказано: “Негайно йдіть до загону”.

Вони підійшли до телеграфного стола з приймальним та передавальним апаратами, батареєю і ящиком, в якому вона стояла. Тут також усе лишалося на місці.

- Хто приходив до загону останнім? - запитав інженер.

- Я, пане Сміт, - відповів Айртон.

- Коли?

- Чотири дні тому.

- Гляньте, на столі записка! - крикнув Герберт.

У записці по-англійському хтось написав:

“Ідіть уздовж нової лінії.

- У дорогу! - вигукнув Сайрес Сміт, зрозумівши, що телеграму надіслано не із загону для худоби, а з таємничого прихистку їхнього заступника, і що інший дріт, відведений від їхнього, зв’язує незнайомця із Гранітним палацом.

Наб узяв запаленого ліхтаря, і всі вийшла з хижки.

Неподалік гроза аж шаленіла. Проміжки між спалахами блискавок і громом ставали все коротші. Відчувалося, що незабаром гроза охопить і гору Франкліна, й острів. Блискавки вихоплювали з темряви огорнену густою хмарою диму вершину з кратером вулкана.