Слава ЗСУ!

- Друзі мої! - сказав він, і в голосі його вчувалося глибоке хвилювання. - Острів Лінкольна не належить до тих куточків землі, які існуватимуть стільки ж, як і наша планета. Він приречений на зруйнування у близькому чи в далекому майбутньому, і причина його загибелі в ньому самому... Ніщо не може його врятувати!..

Колоністи перезирнулись між собою, а потім подивилися на інженера. Вони нічого не збагнули з його слів.

- Поясніть чіткіше, Сайресе! - попросив Гедеон Спілет.

- Добре, поясню... А радше точно перекажу вам пояснення, яке дав мені капітан Немо за ті кілька хвилин, що я провів з ним наодинці.

- Капітан Немо?! - вигукнули вражені колоністи.

- Так, перед смертю він побажав зробити нам ще одну, останню послугу!

- Останню послугу? - повторив Пенкроф. - Останню послугу? Побачите, він навіть після смерті ще не раз нам помагатиме!

- Що ж вам сказав капітан Немо? - перепитав журналіст.

- Знайте, друзі,: - відповів інженер, - острів Лінкольна дуже відрізняється від інших островів Тихого океану... Внаслідок однієї його природної особливості, на яку вказав мені капітан Немо, рано чи пізно його підводна частина має розпастися.

- Острів Лінкольна розпадеться? Та що ви кажете! - вигукнув Пенкроф і, попри всю свою повагу до Сайреса Сміта, здвигнув плечима.

- Не кваптеся, Пенкрофе, - вів далі інженер. - Капітан Немо помітив, і вчора, побувавши у печері Даккара, я теж у цьому переконався, що та печера тягнеться під землею до самого центру вулкана і відокремлена від нього лише стіною, що закінчується під склепінням грота. Але вся та стіна всіяна численними дрібними тріщинами, крізь які в печеру прориваються сірчисті гази, - вони утворюються всередині вулкана.

- Ну то й що? - запитав Пенкроф, насупивши лоба.

- А те, що під тиском газів тріщини збільшуються, і незабаром стіна впаде, відкривши шлях у вулкан підземним водам, які заповнюють печеру.

- От і добре, спробував знову обернути все на жарт Пенкроф. - Море заллє вулкан, і все скінчиться!

- Так, усе скінчиться! - відповів інженер. - Того дня, коли море зруйнує базальтову стіну і рине в центральне вогнище вулкана, де кипить розплавлена маса, - той день, Пенкрофе, буде останнім днем острова Лінкольна! Він злетить у повітря, як злетіла б у повітря Сицилія, якби Середземне море затопило Етну!

Колоністам нічого було відповісти на це категоричне твердження Сайреса Сміта. Тільки тепер вони збагнули, яка жахлива небезпека загрожує і їм, і острову Лінкольна.

Треба сказати, що інженер зовсім не перебільшував її. Багато хто й досі думає, що можна погасити вулкани, які майже всі розташовані на берегах морів або озер, якщо відкрити водам цих водойм доступ у надра вулканів. Але вони не знають, що при цьому могла б вибухнути частина земної кулі, як вибухає розпечений паровий котел, коли від несподіваного перегріву занадто виростає тиск пари. Вода, ринувши в нагріте до кількох тисяч градусів закрите середовище, миттю перетворилася б на пару й вирвалася б назовні з такою силою, що розірвала б яку завгодно оболонку.

Отож не було сумніву: острову Лінкольна загрожує жахлива катастрофа; він проіснує рівно стільки, скільки опиратиметься тиску моря стіна в печері Даккара. Можливо, тут ішлося не про місяці чи тижні, а про дні й навіть години!