Слава ЗСУ!

Вони вже майже не тримались на ногах, лежали нерухомі, ледь усвідомлюючи те, що відбувається навколо. Тільки Айртон іще час від часу величезним зусиллям волі підводив голову й дивився на пустельне море.

Та ось 24 березня Айртонова рука простяглася в напрямку якоїсь цятки. Він підвівся, став спочатку навколішки, потім на повен зріст і навіть ніби помахав рукою...

Морем плив корабель! І ясно було: він опинився тут не випадково і тримає курс на самотню скелю в океані, йде просто до неї на всіх парах. Бідолашні бранці скелі могли б помітити цей корабель іще.кілька годин тому, якби мали силу подивитися на обрій!

- “Дункан”! - прошепотів Айртон і зомлів.

Завдяки турботливому догляду, яким їх оточили, Сайрес Сміт і його друзі опритомніли в каюті корабля і не могли збагнути, як їм пощастило врятуватися від смерті.

Але єдине Айртонове слово все їм пояснило.

- “Дункан”! - тихо сказав він.

- “Дункан”! - повторив Сайрес Сміт і, піднісши руки до неба, вигукнув: - О всесильний Боже! Така Твоя воля! Нас урятували!

То справді був “Дункан”, яхта лорда Гленарвана, яку вів тепер Роберт, син капітана Гранта. Вона вирушила до острова Табор, аби забрати Айртона, покараного дванадцятьма роками вигнання за свої колишні злочини!..

Колоністи були врятовані й поверталися тепер на батьківщину!

- Капітане Роберте, коли ви, не знайшовши Айртона, відпливали від острова Табор, що вас підштовхнуло пройти іще сто миль на північний схід? - запитав Сайрес Сміт.

- Пане Сміт, - відповів Роберт Грант, - ми пливли сюди не лише по Айртона, а й по всіх вас.

- По нас?

- Звичайно! Ми пливли до острова Лінкольна!

- До острова Лінкольна? - хором вигукнули вкрай здивовані Гедеон Спілет, Герберт, Наб і Пенкроф.

- Але звідки ви дізналися про існування острова Лінкольна, якщо він навіть не позначений на жодній карті? - запитав Сайрес Сміт.

- Я про це довідався із вашої записки, яку ви залишили в Айртоновій хижці на острові Табор, - відповів Роберт Грант.

- Із нашої записки?! - вигукнув Гедеон Спілет.

- Авжеж. Ось вона, - відповів Роберт Грант, протягуючи інженерові записку, в якій указувались координати “острова Лінкольна, що дав прихисток Айртону і п’ятьом американським колоністам”.

- Капітан Немо!.. - промовив Сайрес Сміт, прочитавши записку й переконавшися, що її написано тією самою рукою, що й папірець, який вони знайшли в загоні для худоби.

- Он воно що! - вигукнув Пенкроф. - То це він брав нашого “Бонадвентура” і ризикнув сам пливти на ньому до острова Табор!..

- Він хотів покласти там записку! - відповів Герберт.

- От! Я не помилився, коли казав, що капітан Немо і після смерті нам допомагатиме! - вигукнув моряк.

- Друзі мої, - сказав глибоко зворушений Сайрес Сміт, - капітан Немо був справжнім нашим рятівником. Хай милосердний Господь Бог прийме душу його!

Після слів Сайреса Сміта всі поскидали капелюхи й тихо промовили капітанове ім’я.

Й тут до інженера підійшов Айртон і запитав: