Слава ЗСУ!

Що ж до інженерового годинника, то він, звичайно, спинився, коли Сайрес Сміт лежав серед дюн.

Тепер інженер накрутив його знову і, визначивши за сонцем, що час наближається до дев’ятої ранку, відповідно перевів стрілку годинника.

Гедеон Спілет уже намірявся і собі перевести годинника, коли інженер, зупинивши його жестом руки, сказав:

- Ні, дорогий Спілете, почекайте. У вас на годиннику річмондський час, чи не так?

- Так, Сайресе!

- Отже, він відрегульований за меридіаном того міста, тобто, можна сказати, майже за меридіаном Вашингтона.

- Саме так.

- От і добре, не переводьте стрілок. Регулярно накручуйте годинник, але не торкайтеся стрілок! Це нам може придатися.

“Навіщо?” - подумав моряк.

За сніданком усі добре поїли, не лишивши в запасі ні дичини, ні горішків. Проте Пенкрофа це нітрохи не турбувало: харчі знайдуть дорогою! Топ, якому малувато дісталось, напевне підніме в гущавині лісу якусь дичину. Крім того, моряк уже намислив собі попросити інженера, щоб той приготував порох та змайстрував одну-дві мисливські рушниці - на його думку, для інженера то справжня абищиця.

Покидаючи плато, Сайрес Сміт запропонував супутникам повернутись до Комина іншим шляхом. Він хотів зблизька роздивитися озеро Гранта, чудово обрамлене кронами дерев. Експедиція стала спускатися гребенем одного із відрогів, між якими, напевне, й зароджувалися витоки річки, що живила озеро. Тепер, розмовляючи, колоністи вживали спільно придумані назви, і це на диво полегшувало обмін думками про острів. Герберт і Пенкроф - один ще майже дитина, а другий - по-дитячому безпосередній, - не могли цим натішитися, і моряк, широко ступаючи, казав хлопцеві:

- Ти дивись, Герберте, як чудово! Тепер, синку, вже не загубишся: чи підемо повз озеро Гранта, чи через ліси Далекого Заходу до річки Вдячності, все одно вийдемо до плоскогір’я Широкий Обрій, а отже, й до. бухти Єдності!

Супутники домовилися не йти щільною групою, але й не надто розпорошуватися. В густих лісах острова напевне водяться хижі звірі, і обачливість вимагала не втрачати пильності. Попереду йшли переважно троє: Пенкроф, Герберт і Наб, а перед ними біг Топ, заглядаючи у всі закутки. Інженер і журналіст ішли поруч, Гедеон Спілет тримав напоготові записника, аби невідкладно занотувати будь-яку помітну подію, а мовчазний інженер часом відходив убік лише для того, щоб підібрати якийсь мінерал або гілку, і мовчки клав їх у кишеню.

- Що він у чорта весь час підбирає? - бурмотів Пенкроф. - Хоч скільки дивлюся, не бачу нічого вартого, аби за ним нахилятися!

До десятої ранку групка супутників спустилася з останніх найнижчих схилів гори Франкліна. Під горою поки що траплялися лише кущі та зрідка поодинокі дерева. Колоністи йшли жовтуватою, ніби випаленою долиною, що простяглася майже на милю від гори до узлісся. На нерівній горбкуватій землі то тут, то там траплялися величезні уламки базальту, для охолодження яких у земній корі за теорією Бішофа знадобилося близько трьохсот п’ятдесяти мільйонів років. Проте тут не спостерігалося слідів лави - очевидно, вона стікала колись по північних схилах гори.

Capec Сміт уже думав, що вони без пригод дійдуть до річки, яка текла, за його розрахунками, між деревами край долини, коли раптом побачив, що Герберт, який ішов попереду, біжить назад, а Наб і моряк заховалися за скелями.