Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємниця Боскомської долини

— Навпаки,— мовив Холмс,— це єдиний світлий просвіток у хмарах, іншого я поки що не бачу. Попри всю свою невинність не може ж він бути таким дурним, щоб не розуміти, що обставини дуже й дуже проти нього. Якби він удав із себе здивованого, коли його заарештували, або прикинувся обуреним, я поставився б до проявів таких почуттів з великою підозрою, тому що здивування й обурення за подібних обставин просто неприродні, хоч і здаються хитрій людині найкращою політикою. Щире поводження юнака свідчить або про його невинність, або характеризує його як людину неабиякої твердості й самовладання. Ну, а його зауваження, ніби він заслуговує більшого, також не було неприродним, коли ви візьмете до уваги, що він перебував біля тіла вбитого і, безперечно, карався тим, що, забувши про свій синівський обов’язок, сперечався з батьком і навіть, як розповіла дівчинка,— а її свідчення має велику вагу,— зняв руку наче для того, щоб його ударити. Докори сумління й щире каяття, що відчуваються в його зауваженні, видаються мені ознаками швидше незіпсованості, ніж провини.

Я похитав головою.

— Багатьох повісили на підставі значно менш переконливих доказів,— зауважив я.

— Згоден. І багатьох повісили помилково.

— А що розповідає молодий Маккарті?

— Боюсь, що нічого втішного для своїх захисників, хоч одне чи два місця в його розповіді наводять на деякі роздуми. Ви знайдете все це отут, можете прочитати.

Холмс видобув із згортка місцеву газету, розгорнув її й показав замітку, в якій викладались свідчення нещасного юнака. Я влаштувався в кутку купе й почав уважно її читати. Ось що там було написано:

«Потім було викликано Джеймса Маккарті, єдиного сина покійного, який засвідчив таке: «Я їздив у Брістоль, пробув там три дні й повернувся додому вранці минулого понеділка, третього числа. Коли я приїхав, батька не було вдома, а покоївка сказала, що він поїхав у Росс з Джоном Коббом, конюхом. Невдовзі після цього я почув, як у двір в’їхала його ресорна двоколка, і, визирнувши з вікна, побачив, що він виліз із неї й швидко пішов з двору, хоч я й не зрозумів, куди саме. Тоді я взяв свою рушницю й вирішив пройтися до Боскомської ковбані з наміром постріляти кролів на іншому її боці. По дорозі я зустрів Вільяма Краудера, сторожа, який посвідчив про це, але він помиляється, вважаючи, що я йшов слідом за батьком. Я й не підозрював, що батько попереду. Коли до ковбані залишалось десь близько сотні ярдів, я почув крик «кууї!» — це був сигнал, яким ми з батьком звичайно обмінювались. Тоді я побіг уперед і побачив його біля ковбані. Він, очевидно, дуже здивувався з моєї появи й досить різко спитав мене, чого я прийшов. Відбулася розмова, дійшло до сильних висловів і мало не до бійки, бо батько дуже легко спалахував люттю й не вмів стримуватись. Бачачи, що він втрачає самовладання, я облишив його й пішов на ферму Хазерлі. Та не встиг я пройти й півтори сотні ярдів, як почув позаду нелюдський зойк, що змусив мене кинутись назад. Там я побачив батька з розбитою головою, він лежав на землі й конав. Рушниця випала у мене з рук, я обняв батька, але він майже зразу ж вмер. Кілька хвилин я стояв навколішки біля нього, а тоді подався до сторожа містера Тернера, бо його будинок найближчий, попросити допомоги. Я нікого не бачив біля батька, коли повернувся на його крик, і не маю уявлення, як він дістав такі рани. Його не дуже любили, бо вдачу він мав відлюдкувату й непривітну, але наскільки мені відомо, справжніх ворогів у нього не було. Більше я нічого не знаю».

КОРОНЕР. Чи ваш батько сказав вам що-небудь, перш ніж вмер?

СВІДОК. Він пробурмотів кілька слів, але я зміг розчути тільки одне з них — слово «пацюк».

КОРОНЕР. Що ви з нього зрозуміли?

СВІДОК. Воно не мало для мене ніякого сенсу. Я подумав, що він марить.

КОРОНЕР. З якого приводу почалася остання сварка між вами й вашим батьком?

СВІДОК. Мені не хотілось би відповідати на це запитання.

КОРОНЕР. На жаль, я змушений наполягати на відповіді.

СВІДОК. Але для мене це неможливо. Запевняю вас, що розмова з батьком не мала відношення до трагедії, яка потім сталась.

КОРОНЕР. Це вирішить суд. Мені не треба пояснювати вам, що ваша відмова завдасть вам значної шкоди під час майбутнього розгляду справи в суді.

СВІДОК. А проте я не маю права відповідати.

КОРОНЕР. Як я зрозумів, крик «кууї» був для вас із батьком звичайним умовним сигналом?

СВІДОК. Так.

КОРОНЕР. Тоді як могло трапитись, що він подав вам цей умовний сигнал, перш ніж побачив вас і навіть не відаючи, що ви повернулися з Брістоля?

СВІДОК (дуже розгубившись). Не знаю.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!