Слава ЗСУ!

— Вони обоє дуже милі та лагідні, — запевнила її Дані. — К’єзза іноді мені співає; у неї такий чарівний голос. Гразхара та інших хлопчиків пан Барістан навчає науки західного лицарства.

— Вони кров від моєї крові, — мовила Зелена Грація, поки К’єзза наповнювала її келих темно-червоним вином. — Добре знати, що вони тішать вашу преосяйність. Сподіваюся додати вам утіхи й від себе.

Волосся старої зовсім збіліло, шкіра була тонка, наче пергамен, але очі анітрохи не затуманилися роками, лишилися зеленими у колір вбрання — сумні очі, повні мудрості.

— Якщо ваша преосяйність подарують мені зухвальство, ви… виглядаєте втомленою. Ви добре спите?

Дані ледве зуміла стримати сміх.

— Не занадто! Минулої ночі три карфійські галери під покровом ночі прокралися до Скахазадхану. «Материні Вої» випустили по їхніх вітрилах стріли, кинули їм на чардаки барила смоли, але галери швидко проскочили повз них і не отримали фатальних ушкоджень. Карфійці хочуть зачинити від нас річку, як уже зачинили затоку. І не самі — нещодавно до них приєдналося три галери з Нового Гісу та думбас із Толоса.

Толосці відповіли на її прохання про союз тим, що проголосили хвойдою і висунули вимогу повернути Меєрин Великим Хазяям. Та навіть така відповідь була краща за відповідь Мантариса, яку прислали з караваном у кедровій скрині. Всередині Дані знайшла засолені голови трьох своїх послів.

— Може, хоч ваші боги зможуть нам допомогти. Попрохайте їх надіслати такий вітер, щоб вимів галери з затоки.

— Я молитимуся і приноситиму жертви. Можливо, боги Гісу почують мене. — Галацца Галаре ковтнула вина, не зводячи очей з Дані. — Шторми буяють не лише ззовні цих мурів, але й усередині. Минулої ночі загинули ще відпущенці — так мені казали.

— Троє. — Слово відізвалося гіркотою в роті. — Боягузи вломилися до ткаль — відпущених з неволі жінок, які нікому не чинили зла, всього лише виробляли пречудові тканини. Подарований ними гобелен висить у мене над ліжком. Сини Гарпії розтрощили їхній верстат, зґвалтували ткаль і врізали їм горлянки.

— Це ми вже чули. І все ж ваша преосяйність знайшли у собі мужність відповісти на свавілля милосердям. Ви не зашкодили жодній шляхетній дитині, яку тримаєте заручником.

— Поки що ні. — Дані дуже заприязнилася до своїх юних вихованців. Хтось із них був сором’язливіший, хтось зухваліший, одні милі та лагідні, інші — похмурі й відлюдькуваті, але жоден не був винен у кривавих злочинах гарпій.

— Якщо я повбиваю моїх джур і чашниць, хто наливатиме мені вино і подаватиме вечерю? — спитала вона, пробуючи жартом розрадити горе.

Але жриця навіть не посміхнулася.

— Голомозий, кажуть, згодував би їх вашим драконам. Смерть за смерть. За кожного вбитого Мідного Звіра він хоче крові дитини.

Дані посовала їжу на тарелі, не насмілюючись навіть поглянути туди, де стояли Гразхар і К’єзза — боялася-бо, що зараз заплаче. «Голомозий має твердіше серце, ніж я.» Вони сварилися про заручників уже з півдесятка разів.

— Сини Гарпії регочуть з нас у своїх пірамідах, — казав Скахаз лишень того ранку. — Який зиск із заручників, коли вам бракує рішучості зітнути їм голови?

У його очах вона була всього лише слабкою жінкою. «Але з мене досить і Хазеї. Який зиск із миру, коли здобувати його доводиться кров’ю малих дітей?»

— Вбивства на вулицях — не їхніх рук справа, — кволо вимовила Дані, звертаючись до Зеленої Грації. — Я не хочу прославити своє царювання різаниною невинних.

— І за це Меєрин має до вас шану та дяку, — відповіла Галацца Галаре. — Ми чули, що астапорського царя-різника вже нема серед живих.

— Його вбили власні вояки, яким він наказав іти на Юнкай. — Слова відгонили гіркою жовчю. — Ще не вистигло його тіло, як царський престол зайняв інший, назвавшись Клеоном Другим. Цей протримався вісім днів, перш ніж йому перетяли горло. Наступним царем проголосив себе його вбивця. Але підбічниця першого Клеона вирішила й собі царювати. Астапорці кличуть їх Цар-Горлоріз та Цариця-Хвойда. Посіпаки обох вінценосців чубляться між собою на вулицях, поки юнкайці з найманцями чатують за мурами.

— Скорботні часи настали. Чи приймуть ваша преосяйність від мене одну пораду?

— Ви знаєте, як я поціновую вашу мудрість.

— То послухайте мене і нарешті одружіться.

— А… — Дані саме цього і чекала.

— Часто я чула від вас, як ви кличете себе юною дівчиною. Справді, на вигляд ви здаєтеся ще дитиною, надто юною та слабкою, щоб самотужки приймати на себе удари долі. Вам потрібен коло вас цар, який зможе полегшити тягар влади.

Дані наштрикнула шматочок ягнятини, відкусила, повільно прожувала.