Слава ЗСУ!

— Сподіваюся, Ерік не наполягав на тілесному здійсненні шлюбу, — пирхнула вона, коли почула.

«Додому мені не можна, — подумала вона, — але й тут довго не засидишся.» Тиша лісу її бентежила. Аша все життя прожила на островах та на кораблях. Море ніколи не стояло спокійне; гуркіт і шипіння хвиль на скелястому березі лунали у її крові. Але у Жбирі-в-Пущі хвиль не було… самі лише дерева, нескінченні дерева: смереки, вартові сосни, буки, ясени, старі дуби, каштани, залізнини та ялини. Їхній шурхіт був тихіший за море; вона чула його лише за сильного вітру, і тоді зусібіч доносилися дивні зітхання, наче дерева шепотілися одне до одного мовою, яку вона не розуміла.

Нині уночі шепіт здавався гучнішим, ніж зазвичай. «Вихори мертвого брунатного листя, — сказала собі Аша, — голе гілля рипить під вітром.» Вона відвернулася від вікна, від лісу. «Мені треба корабельний чардак під ноги. Або, як нема корабля, то хоч харчів у шлунок.» Увечері вона проковтнула забагато вина, та замало хліба — і ані шматочка великої смачної печені з кривавим соком.

Світла місяця вистачило, щоб знайти одяг. Вона нап’яла грубі чорні штани, товсто підбиту сорочку та зелену шкіряну камізелю, внапуст укриту сталевими платвами. Лишивши К’ярла спочивати, вона обережно спустилася зовнішніми сходами вежі, що зарипіли під її босими ногами. Один із вартових, що ходив муром, побачив рух, упізнав її та здійняв списа на знак вітання. Аша тихенько свиснула йому в відповідь. Перетинаючи внутрішнє подвір’я до кухні, вона змусила псів Галбарта Гловера забрехати. «То й добре, — подумала вона. — Не чутиму тих клятих дерев.»

Аша саме відрізала собі клинець жовтого сиру від кружала завбільшки з колесо воза, коли у кухню ступив Тріс Ботлик, загорнутий у товстого хутряного кожуха.

— Вітаю, моя королево.

— Та годі тобі глузувати!

— Ти завжди царюватимеш у моєму серці. Жодна юрба галасливих телепнів на король-вічі цього не змінить.

«Що мені робити з цим хлопчиськом?» Та ні, Аша не сумнівалася у його відданості. Він не лише виступив її поборником на пагорбі Нагги, не лише вигукнув її ім’я на вічі — але й перетнув море, щоб приєднатися до неї, покинувши свого короля, родичів і домівку. «Ну, не те щоб він насмілився кинути виклик Еуронові у обличчя…» Коли Вороняче Око вивів кораблі у море, Тріс просто затримався позаду і змінив напрям лише тоді, коли решта кораблів зникла з очей. Утім, навіть і цей вчинок потребував мужності — адже більше йому на острови дороги не лишилося.

— Сиру хочеш? — запитала його Аша. — Є ще окіст і гірчиця.

— Мені бракує не їжі, володарко мого серця. Ти це знаєш. — У Жбирі Тріс виростив собі рясну брунатну бороду — казав, що вона зігріває у холод. — Я бачив тебе зі сторожової вежі.

— Якщо зараз твоя варта, що ти тут робиш?

— Там стоїть Кром і Хаген Ріг. Скільки ще очей треба, щоб видивлятися шурхіт листя у місячному світлі? А нам треба поговорити.

— Ти знову за своє? — зітхнула Аша. — Ти ж знаєш Хагенову доньку — оту рудокосу. Вона править кораблем незгірш чоловіків, і на личко гарненька. Їй сімнадцять років, і я бачила, як вона на тебе дивиться.

— Я не хочу Хагенової доньки. — Він майже торкнувся її, але вчасно роздумався. — Ашо, час вирушати. Калин-Коп єдиний ще утримував потоп. Якщо ми залишимося тут, північани нас усіх уб’ють.

— Ти хочеш, щоб я тікала?

— Я хочу, щоб ти жила. Я тебе кохаю.

«Ні, — подумала вона, — ти кохаєш якусь цнотливу панянку, що живе лише в тебе у голові; перелякану дитину, яка просить, щоб ти боронив її від лиха.»

— А я тебе не кохаю, — відповіла вона без манівців, — і не тікатиму.

— Що тут є, у цьому клятому місці? Шишки, болото і вороги? За що ти так відчайдушно чіпляєшся? Ми маємо кораблі. Їдьмо зі мною, і ми збудуємо нам нове життя на морі.

— Зробимося піратами? — Думка була спокуслива. «Хай вовки забирають собі свої похмурі ліси. А ми знову вийдемо у море.»

— Купцями! — заперечив він. — Попливемо на схід туди, де побував Вороняче Око, але повернемося з шовками та прянощами замість драконового рогу. Одна мандрівка до Нефритового моря — і ми станемо багатими, як боги. Купимо собі маєток у Старограді чи у одному з Вільних Міст.

— Ти, я і К’ярл? — Вона помітила, як він зіщулився при згадці К’ярлового імені. — Хагенова дівчина, мабуть, погодиться попливти з тобою навіть до Нефритового моря. Але я — все ще кракенова донька. Моє місце — …

— Де? На острови тобі вороття немає. Ну хіба що вирішиш скоритися волі пана чоловіка.

Аша спробувала уявити себе у ліжку з Еріком Бий-Залізо — розчавленою під його вагою, задушеною його обіймами. «Та краще він, ніж Рудий Весляр чи Ліворукий Лукас Кидь.» Трощи-Ковадло колись був нестримним велетнем, неймовірно дужим, геть позбавленим страху. «Може, то не така вже й біда. Може, він помре при першій спробі здійснити чоловічий обов’язок.» Тоді вона стане Еріковою вдовицею замість Ерікової дружини, і тим або покращить, або значно погіршить власне становище — залежно від його онуків. «І дядечка. Зрештою, всі вітри несуть мене назад до Еурона.»