Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Танок з драконами

Лицар-здоровань — з його слів — проспав геть увесь шторм. Якщо, звісно, не брехав — Тиріон мав свої сумніви, та вголос їх не висловлював. Адже одного дня ще, диви, доведеться вкусити когось за дупу, для чого знадобляться зуби. Мормонт начебто забув про їхню минулу сварку, і Тиріон вирішив мовчки погодитися, що її не сталося.

Упродовж дев’ятнадцяти днів їх поволі несло морем, поки танули запаси води та харчів. Сонце палило згори, невтомне і безжальне. Копка сиділа унизу, нерозлучна зі свинею та собакою. Тиріон приносив їй харч, шкутильгаючи на перев’язаній нозі та принюхуючись до рани вночі, а коли не мав чого робити, то ще й штрикав пальці на руках та ногах. Пан Джораг завважив за доцільне щодня гострити меча, доки його вістря та лезо не починало сяяти. Три «вогняні пальці», які лишилися живі, запалювали ніч-ватру з кожним заходом сонця; стаючи до молитви на чолі жеглярів, вони вдягали свої візерунчасті обладунки, а списи тримали під рукою. І жоден з жеглярів більше не намагався почухати голову жодному з двох карликів.

— Чи не влаштувати їм знову виставу? — спитала якось увечері Копка.

— Краще не треба, — відповів Тиріон. — Бо ще згадають, що ми маємо гарненький шматочок сала на ніжках.

Щоправда, Купка втрачала рештки сала з кожним днем, а від Хрума вже лишилося саме хутро та кістки.

Тієї ночі йому наснилося, що він знову в Король-Березі з арбалетом у руках.

— Туди, де місце шльондрам, — сказав князь Тайвин, та коли Тиріонів палець зігнувся, і арбалет тумкнув, стріла занурилася у живіт Копки, а не батька.

Тиріон прокинувся від хору збуджених вигуків. Чардак під спиною рухався, і на пів-удару серця йому здалося, що він знову опинився на «Соромливій діві». Проте пахощі свинячого гною швидко повернули його до дійсності. Смуток лежав за півсвіту позаду, а з ним разом і прості радощі того часу. Тиріон пригадав, яким втішним видовиськом була септа Лемора після вранішніх купань, як на її голій шкірі блищали крапельки води… але тут єдиною жінкою була бідолашна Копка, мала та недолуга дівчина-коротунка.

Але щось таки там відбувалося. Тиріон вислизнув з гамаки, позіхнув і пошукав чоботи… а ще, хай яке то було божевілля — арбалет. На жаль, його не знайшлося, і Тиріон подумав: «Оце шкода. Став би у пригоді, коли великі люди прийдуть мене їсти.» Він нап’яв чоботи і видерся нагору подивитися, хто і чому галасує. Копка вже стояла там, широко розплющивши захоплені очі.

— Вітрило! — кричала вона. — Онде, дивіться! Вітрило, і вони нас бачили, бачили! Вітрило!

Цього разу він таки її поцілував… раз у кожну щоку, раз у чоло, і востаннє — просто у вуста. До останнього поцілунку вона вже сміялася, розпашіла і знову засоромлена, але те вже не важило. Корабель наближався. Тиріон бачив велику галеру, чиї весла залишали позаду білопінну доріжку.

— Що то за корабель? — спитав він лицаря Джорага Мормонта. — Чи не прочитаєш назву?

— Читати нема потреби. Ми під вітром. Я звідси чую сморід. — Мормонт витяг меча. — Це людопродавці. Гендлярі невільниками.

Перевертень

Перші сніжинки впали з неба, коли сонце почало сідати на заході. Коли ж на землю сіла ніч, сніг вже сипався так рясно, що місяць зійшов за білою запоною непоміченим.

— Боги півночі зронили силу свого гніву на князя Станіса, — оголосив Руз Болтон вранці, коли у великій трапезній Зимосічі зібралися до сніданку пани та вояки. — Він тут чужинець. Старі боги не дозволять йому жити безкарно у своїй землі.

Вояки схвально заревли, загупали кулаками по довгих столах з дощок. Зимосіч лежала руїною, але її гранітові стіни все ж не пускали досередини найгірший холод і вітер. Військо мало добрий запас харчів та напоїв; хто не стояв на варті, той мав вогонь зігрітися, місце висушити одяг, теплий куток, де виспатися. Князь Болтон наказав відкласти досить дров, щоб живити вогнища впродовж півроку — тому велика трапезна завжди стояла зігріта і затишна. Станіс не мав жодної з цих вигод.

Теон Грейджой не приєднався до радісного галасу. Змовчало і вояцтво дому Фрей, чого він не міг не помітити. «Вони теж тут чужинці» — подумав Теон, спостерігаючи за паном Аенісом Фреєм та його зведенюком паном Гостіном. Народжені й вигодовані у річковому краї, Фреї ніколи не бачили подібного снігу. «Північ вже забрала життя трьох їхніх родичів» — пригадав Теон тих, кого Рамзай даремно шукав від Білої Гавані до Курганища.

На помості між двійком своїх лицарів з Білої Гавані сидів князь Виман Мандерлі, набиваючи кашею товсті щоки — хоча і не так весело та завзято, як пирогом на весіллі. Неподалік однорукий Гарвуд Дужак стиха розмовляв зі схожим на кощавого мерця Хвойдорізом Умбером.

Попередня
-= 279 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Admin 11.02.2020

рекламу шарлатанів, гомеопатів та подібної наволочі, видаляємо


Додати коментар