Слава ЗСУ!

— Я до ваших послуг, князю-воєводо. До речі, в Браавосі ми маємо прислів’я: немає кращого часу, ніж зараз. Вам пасує?

— Незгірш якого іншого. То ходімо до моєї світлиці? Або хочете побачити верхівку Стіни?

Банкір зиркнув угору, де величезне світле громаддя малювалося на тлі неба.

— Боюся, там нагорі зараз панує страшенний холод.

— Холод і вітер. Зате навчитеся ходити якнайдалі від краю. Бо декого звідти таки здмухнуло. І все ж прогулянка Стіною… де ще вам у світі трапиться така нагода? Ніде і ніколи, запевняю вас.

— Певно, я шкодуватиму про свою обачність навіть на смертному ложі. Але після довгого дня у сідлі мене вабить не холод і вітер, а тепле помешкання під дахом.

— Ну то ходімо до світлиці. Шовкуне, май ласку — зготуй пряного вина.

Помешкання Джона позаду зброярні були хай не надто теплі, та хоч без вітру. Вогонь у комині згаснув; Шовкун не так ретельно дбав про нього, як свого часу Скорботний Ед. Мормонтів крук привітав прибульців вереском «Зер-рна!». Джон повісив кобеняка на кілок.

— То ви приїхали у пошуках Станіса, чи не так?

— Саме так, ясний пане. Королева Селиса порадила повідомити круком до Жбиру-в-Пущі, що я чекатиму на ласку його милості у Ніч-Кромі. Справа, яку я маю до короля, надто важлива, щоб довіряти її листам.

— Борг. — «Яка ще справа може занести сюди браавоського лихваря?» — Власний борг Станіса? Чи його брата?

Банкір склав пальці докупи.

— Не личить мені, найнижчому серед слуг, обговорювати, що саме заборгував чи не заборгував Залізному Банкові його милість король Станіс. Що ж до короля Роберта… ми мали велике задоволення і честь допомагати його милості в скрутах. Поки Роберт був живий, справи робилися належним чином. Але віднедавна Залізний Престол припинив усі виплати нашому банкові.

«Невже Ланістери — справді такі недоумки?»

— Проте хіба можна змусити Станіса взяти на себе борг його брата?

— Борг належить Залізному Престолові, — зауважив Тихо, — і виплачувати його має той, хто на ньому сидить. Юний король Томен та його радники у своїй упертості трохи перехопили через край. Тепер ми маємо намір залагодити цю справу з королем Станісом. Якщо він виявиться гіднішим нашої довіри, ми з великою охотою подбаємо про усі його потреби.

— Потр-реби! — заверещав крук. — Потр-реби!

Джон мав приблизно такі ж здогадки від тієї миті, коли почув, що Залізний Банк прислав на Стіну свого посланця.

— Останнє, що ми знаємо: його милість вирушив на Зимосіч протистати князеві Болтону та його прибічникам. Пошукайте його там, коли бажаєте. Але справа небезпечна — можете-бо опинитися у самому вирі війни.

Тихо чемно схилив голову.

— Ми, слуги Залізного Банку, дивимося в обличчя смерті не рідше, ніж ви, слуги Залізного Престолу.

«То я, на твою думку, служу престолові?» Джон мимоволі замислився, чи справді це так, але відповіді не знайшов.

— Я можу надати вам коней, припаси, провідників… усе потрібне, щоб дістатися Жбиру-в-Пущі. Відти самотуж шукайте шляху до Станіса.

«І не дивуйтеся, коли знайдете його голову на шпичці.»

— Але за це я попрохаю певну ціну.

— Ціну! — верескнув Мормонтів крук. — Ціну, ціну!

— Все завжди має свою ціну, хіба не так? — посміхнувся браавосець. — Чого ж просить у нас Варта?

— Ваші кораблі, для початку. З усіма жеглярами.

— Усі три? А як мені накажете повертатися до Браавосу?

— Вони потрібні мені лише для однієї подорожі.

— Гадаю, вельми небезпечної. Але ви сказали «для початку»?

— Нам також потрібна позика. Вдосталь золота, щоб дожити до весни. Щоб купити харчі та винайняти кораблі — привезти їх сюди, до нас.

— Аж до весни?! — Тихо зітхнув. — На жаль, це неможливо, пане воєводо.

Що йому колись казав Станіс? «Ти торгуєшся, наче тітка на базарі за оселедця, Снігу-воєводо. Невже Нед Старк нарядив тебе від якоїсь риболовки?» Хтозна — може, і так.

Минула майже година, перш ніж неможливе стало можливим, і ще година, перш ніж вдалося погодити умови. Найущипливіші питання допоміг владнати глек гарячого вина з прянощами, принесений Шовкуном. Коли нарешті Джон Сніговій підписав грамоту, складену браавосцем на пергамені, обидва вже були добряче напідпитку і вельми незадоволені угодою. Джонові гадалося, що це добрий призвісток.

Три браавоські кораблі мали доповнити флот Східної Варти до одинадцяти, рахуючи ібенійського китобоя, котрого Котер Пайк вилучив за наказом Джона, торговельну галеру з Пентосу, здобуту схожим чином, і три побиті лисенійські бойові кораблі — рештки флоту Саладора Саана, відігнані назад на північ осінніми бурями. Три Саанові кораблі були пошматовані найгірше, але дотепер їх мали вже полагодити.