Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Танок з драконами

«Він знає, що її тут нема.» Кажуть, у селі таємниць не буває — а в замку Чорному тим паче. Про відсутність Вали не казали уголос, але дехто знав, а у трапезній за вечірнім кухлем язиками плещуть усі.

«Що він чув? — питав себе Джон. — І чому з почутого вірить?»

— Мушу перепросити, пане, але Вала сюди не прийде.

— Ну то я піду до неї. Де ви її тримаєте?

«Щонайдалі від тебе.»

— У безпечному місці. Годі вже про це, пане.

Лицар зачервонівся обличчям.

— Чи не забувся пан воєвода, хто я такий? — Його подих смердів пивом і цибулею. — Може, звернутися до королеви? Одне слово її милості — і цю дичацьку кралю приженуть сюди голою!

«Подивитися б, як це вийде навіть у королеви.»

— Певен, пані королева ніколи б не зловжила нашою гостинністю, — мовив Джон, сподіваючись не помилитися. — Тепер, на жаль, мушу іти, щоб не забути обов’язків господаря. Вас, пане Тихо, прошу вибачити.

— Авжеж, — відповів лихвар. — Радий був побалакати.

Знадвору знову посилився снігопад. Король-Башта за дворищем перетворилася на похмуру тінь; вогні в її вікнах затуляв рясний сніг, що літав у повітрі.

У себе в світлиці Джон побачив крука Старого Ведмедя, що сидів на спинці крісла з дубу та шкіри за столом на кобильницях. Птах негайно заверещав, вимагаючи їжі. Джон узяв жменю насіння з торбини при дверях і насипав на підлогу, а тоді сам зайняв крісло.

Тихо Несторіс лишив по собі другий список угоди. Джон перечитав її тричі. «Це було просто, — подумав він. — Простіше, ніж я смів сподіватися. Простіше, ніж мало бути.» Його не полишало якесь погане передчуття. Браавоські гроші дозволяли Нічній Варті купити харчів на півдні, коли їхні власні запаси добіжать кінця — вдосталь харчів на всю зиму, хай яка довга вона буде. «Буде довга і тяжка — то Варта заборгує стільки, що вже не вибереться з ями, — подумав Джон. — Та коли вибираєш між узяти в борг і здохнути, бери в борг і не думай.»

Все ж думка про борг не подобалася йому вже зараз, а з настанням весни, коли прийде час виплачувати все оте золото, подобатиметься навіть менше. Тихо Несторіс справляв враження освіченої, поміркованої та чемної людини, але Залізний Банк Браавосу мав моторошну славу, коли йшлося про видобуток боргів з позичальників. Кожне з Дев’яти Вільних Міст мало свій банк, подекуди навіть не один, і всі вони билися за кожну монету, наче собаки за кістку. Але Залізний Банк був багатший та могутніший, ніж решта, разом узяті. Коли вельможні князі світу цього виявлялися неспроможними виплатити борги меншим банкам, розорені лихварі продавали власних дружин та дітей у рабство і перерізали собі жили. Коли ж князі світу цього відмовлялися сплатити борги Залізному Банкові, наче з нізвідки виникали нові князі, які обіймали престоли невдах-попередників.

«Можливо, бідасі-товстунчикові Томену ще доведеться взнати цю сувору правду.» Напевне, Ланістери мали вагому причину відмовити у виплаті боргу короля Роберта. І все ж учинили велику дурість. Якщо Станісові не забракне гнучкості прийняти їхні умови, браавосці дадуть йому стільки золота і срібла, скільки знадобиться на все: винайняти десяток охочих полків, підкупити сотню вельмож, належно прогодувати, вдягти і озброїти власних людей. «Якщо Станіс не лежить мертвий попід мурами Зимосічі, він може просто зараз, навіть того не знаючи, здобути собі Залізний Престол.» Джонові стало цікаво, чи не бачила цього Мелісандра у своїх вогнях.

Він відкинувся на спинку, позіхнув, випростався. На ранок треба буде написати накази Котерові Пайку. «Одинадцять кораблів до Недолі. Заберіть якомога більше. Жінок і дітей першими.» Час їм уже вирушати. «Але чи поїхати мені, а чи лишити справу на Котера?» Старий Ведмідь сам повів великий похід на північ. «Еге ж. І не повернувся назад.»

Джон заплющив очі, лише на мить…

…і прокинувся, затерплий, наче дошка. Крук Старого Ведмедя бурмотів: «Сніг, сніг, сніговій», а Мулій трусив його і повторював:

— М’сьпане, вас просять. Даруйте, м’сьпане. Дівчина знайшлася.

— Дівчина? — Джон сів, протер очі від сну долонями. — Вала? Вала повернулася?

— Не Вала, м’сьпане. По сей бік Стіни, хто б подумав!

«Ар’я!» Джон випростався. Це мала бути вона, хто ще?

— Дівчина! — заверещав крук. — Дівчина, дівчина!

— Тай і Данел натрапили на неї за десять верст на південь від Кротовини. Ганяли там дичацьких лайдаків, що збігли королівським гостинцем. Їх теж привели, а тоді надибали дівчину. Кажуть, шляхетного роду, м’сьпане, і вас питалася.

— Скільки з нею людей?

Він пішов до балійки з водою, хлюпнув у обличчя. О боги, як же він втомився…

Попередня
-= 306 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Admin 11.02.2020

рекламу шарлатанів, гомеопатів та подібної наволочі, видаляємо


Додати коментар