Слава ЗСУ!

Теон зупинився так раптово, що Вербиця трохи не врізалася йому в спину. Попереду були двері до Рамзаєвої опочивальні. А стерегли їх двійко байстрючат — Кислий Алин та Хрипло.

«Напевне, старі боги зичать нам добра.» Хрипло не мав язика, а Кислий Алин — клепки в голові, як полюбляв казати князь Рамзай. Один був брутальний, інший — підступний, але обидва майже все життя прослужили у Жахокромі, а тому були навчені слухатися наказів.

— Гаряча вода для пані Ар’ї, — сказав їм Теон.

— Ти б сам хоч раз помився, Смердюче, — мовив Кислий Алин. — Бо тхнеш гірше за кінські сцяки.

Хрипло захрипів на знак згоди. А може, то він так сміявся. Хай там як, Алин відімкнув і відчинив двері до опочивальні, а Теон махнув жінкам, щоб заходили.

Усередині не настав ані день, ані ранок. Геть усе вкривали похмурі тіні. Серед майже згаслих жарин комина слабенько потріскувало останнє поліно, та ще свічка миготіла на столику коло зім’ятої порожньої постелі. «Дівчини більше немає, — подумав Теон. — Вона викинулася з вікна у відчаї.» Але вікна були зачинені від хурделиці й міцно заморожені під шаром надмуханого снігу та крижаною кіркою.

— Де вона? — спитала Голка.

Її сестри випорожнили цебра у круглу дерев’яну купільницю. Френя зачинила двері опочивальні й притулилася до них спиною.

— Де вона? — повторила Голка.

Ззовні залунав ріг. «Чи радше сурма. Фреї збираються до битви.» Теон відчув, як засвербіли відрізані пальці.

І раптом побачив її. Вона скупчилася у найтемнішому кутку опочивальні на підлозі, згорнувшись клубочком під оберемком вовчих шкур. Теон би й не помітив її, якби не шалене тремтіння. Джейна накинулася усіма хутрами, які знайшла, щоб сховатися від очей. «Чиїх? Наших? Чи чекала на пана чоловіка?» Думка, що Рамзай наближається, трохи не примусила його заверещати.

— Ясна пані! — Теон не міг змусити себе кликати її Ар’єю, а Джейною — не насмілився. — Не треба ховатися. Це друзі.

Хутро заворушилося. Назовні визирнуло око, блискуче від сліз. «Темне, надто темне. Каре око.»

— Теон?

— Пані Ар’є. — Робина підсунулася ближче. — Ви маєте піти з нами, і то хутко. Ми відведемо вас до вашого брата.

— Брата? — Обличчя дівчини вигулькнуло з-під вовчих шкур. — Я… я не маю братів.

«Вона забула, хто вона є. Забула своє ім’я.»

— Не маєте, — мовив Теон, — але ж колись мали. Навіть трьох. Робба, Брана та Рікона.

— Вони мертві. У мене не лишилося братів.

— Ви маєте зведеного брата, — заперечила Робина. — Отого, що тепер князь-гайворон.

— Джон Сніговій?

— Ми відведемо вас до нього, але рушати треба негайно.

Джейна підтягла вовчі шкури аж до підборіддя.

— Ні! Ви мене дурите. Це все він, мій… мій пан чоловік, мій коханий володар, це він вас послав, він хоче перевірити моє подружнє кохання. Так, я кохаю його, кохаю понад усе! — Сльоза покотилася її щокою. — Скажіть йому, ви скажіть. Я зроблю все, що він забажає… як забажає… з ним, чи… з собакою, чи… благаю вас, не треба відрізати мені ноги, я не намагатимусь втекти, ніколи й нізащо, я подарую йому сина, присягаюся, клянуся усім на світі…

Робина тихенько присвиснула.

— Побийте боги ту тварюку!

— Я хороша дівчинка, — заскиглила Джейна. — Мене добре навчено.

Вербиця насупилася.

— Та закрийте вже їй рота! Той стражник німий, а не глухий. Її почують.

— Підніми її, перевертню. — Голка тримала в руці ніж. — Підніми, бо я підніму. Нам час тікати. Постав цю ступку безголову на ноги і вбий у неї трохи мужності.

— А що як вона закричить? — спитала Робина.

«Тоді нам кінець, — подумав Теон. — Я ж казав їм, що це божевілля, та ніхто і слухати не хотів.» Абель прирік їх на смерть. Всі вони — співці — несповна розуму. То в піснях звитяжець завжди рятує діву з замку чудовиська. Але життя — не пісня, так само, як Джейна — не Ар’я Старк. «Вона має очі не того кольору. І звитяжців тут немає, самі лише хвойди.»

Все ж він став на коліна коло Джейни, стягнув хутро, торкнувся щоки.

— Ти знаєш мене. Я — Теон, ти ж пам’ятаєш. Я теж знаю тебе. Знаю твоє ім’я.

— Моє ім’я? — Вона струснула головою. — Моє ім’я… воно…

Теон приклав їй пальця до вуст.

— Про це побалакаємо пізніше. А зараз треба мовчати. Ходімо з нами. Зі мною. Ми тебе звідси заберемо. Подалі від нього.

Її очі широко розкрилися.

— Благаю, — прошепотіла вона. — Молю вас.

Теон узяв її руки в свої. Пеньки втрачених пальців лоскотало, поки він ставив дівчину на ноги. Вовчі шкури упали додолу; під ними вона була зовсім гола, невеличкі світлі груденята вкривали сліди зубів. Теон почув, як одна з жінок стиха зойкнула. Робина пхнула йому до рук оберемок одягу.