Слава ЗСУ!

— Бився погано, а помер добре, — зауважив Могутній Бельвас. — Могутній Бельвас не любить, коли верещать.

Він саме прикінчив усіх медових коників, задоволено відригнув і добряче хильнув вина.

Бліді карфійці, чорні літньоостров’яни, мідношкірі дотракійці, блакитнобороді тирошійці, ягнятники, джогос-нгайці, похмурі браавосці, строкаті напівлюди з непролазних хащів Софоріосу — усі вони прибули від різних кінців світу, щоб знайти смерть у Дазнаковій ямі.

— Оцей показує неабиякий хист, мила моя. Від нього багато чекають, — сказав Гіздахр про лисенійського юнака з довгим білявим волоссям, що мальовничо віяло за вітром… але суперник вхопив те волосся у жменю, смикнув, вибивши хлопця з рівноваги, і випатрав йому живіт одним ударом. У смертну годину юнак здавався ще молодшим, ніж коли стояв на піску з клинком у руці.

— Це був хлопчик, — мовила Дані. — Усього лише малий хлопчина.

— Шістнадцять років! — заперечив Гіздахр. — Дорослий чоловік, який сам обрав собі небезпеку задля золота і слави. Сьогодні в Дазнака не помиратимуть діти, бо так наказала моя ласкава цариця у своїй безмежній мудрості.

«Ще одна маленька перемога. Добра я в душах своїх підданих не оселю, — сказала собі вона, — та хоч вижену з них трошки зла.» Даянерис заборонила б і змагання між жінками, але Барсена Чорногрива наполягала, що має не менші права піддавати своє життя небезпеці, ніж будь-хто з чоловіків.

Цариця ладна була також заборонити «пустощі» — кумедні двобої, в яких каліки, карлики та старі баби нападали одне на одного з різницькими тесаками, смолоскипами та молотками. Що незграбніші були бійці, то кумедніші пустощі — так вважалося серед глядачів. Гіздахр наполягав, що піддані більше полюблять свою царицю, якщо вона сміятиметься разом з ними, і переконував, що без пустощів карлики, каліки та старі шкиринди потерпатимуть з голоду. Зрештою Дані упокорилася і дала свою згоду.

Раніше існував звичай засуджувати до двобою в ямі злочинців; Дані погодилася відродити його, та лише для окремих злочинів.

— Дозволяю змушувати до бою вбивць і ґвалтівників. Також тих, хто всупереч моїй волі досі насмілюється торгувати невільниками. Але не злодіїв і не боржників.

Не заборонені були й звірі. Дані подивилася, як слон хутко впорався зі зграєю шести рудих вовків. Потім сталася кривава битва бика проти ведмедя, по якій обидві тварини лишилися помирати, страшенно пошматовані.

— Їхня плоть не марнується, — пояснив Гіздахр. — Різники приготують з забитих туш поживну юшку для голодних. Кожен, хто з’явиться до Брами Долі, зможе отримати собі миску.

— Хороший закон, — погодилася Дані. «Надто мало ви їх маєте.» — Треба подбати, щоб цей звичай не забули.

Після звірячих боїв учинили потішну битву — шестеро піших вояків проти шести вершників, у якій піші мали щити і довгі мечі, а кінні — дотракійські арахи. Потішні лицарі вбралися у довгополі кольчуги, потішні дотракійці жодних обладунків не мали. Наприпочатку перевага схилялася до вершників — вони затоптали конями двох суперників і відрубали вухо третьому. Та потім уцілілі лицарі почали нападати на коней; один за одним вершників збивали додолу і прикінчували — на велику відразу Джихікі.

— Це не справжній халазар! — оголосила вона огидливо.

— Сподіваюся, хоч ці трупи не вкинуть до вашої поживної юшки, — мовила Дані, поки з піску прибирали вбитих.

— Коней вкинуть, — відповів Гіздахр. — Людей — ні.

— Конятина з цибулею додає сил, — зауважив Бельвас.

Після битви відбулися перші пустощі дня — лицарський турнір між двома карликами, приведеними одним з юнкайських вельмож, що їх Гіздахр запросив на ігри. Один з карликів сидів на великому хорті, інший — на свині. Дерев’яні обладунки карликів були свіжопофарбовані та розмальовані; один ніс на собі оленя — знак узурпатора Роберта Баратеона, інший — золотого лева дому Ланістер. Вочевидь, так вигадали на її честь. Невдовзі витівки карликів змусили Бельваса рохкати сміхом, хоча Дані посміхалася кволо та вимушено. Коли карлик у червоному беркицьнувся з сідла і почав ганятися піском за свинею, а карлик на собаці — ганятися за ним, ляскаючи дерев’яним мечем по сідницях, вона мовила:

— Це мило та смішно, але…

— Майте терпець, люба царице, — мовив Гіздахр. — Зараз випустять левів.

Даянерис кинула на нього допитливий погляд.

— Левів?!

— Трьох одразу. Карлики їх не чекають.

Дані насупилася.

— Карликів озброєно дерев’яними мечами. Вони вбрані у дерев’яні обладунки. Як вони мають битися проти левів?

— Поганенько, — відповів Гіздахр. — Хоча хтозна — може, здивують нас несподіваним хистом. Та найпевніше верещатимуть, бігатимуть колами і намагатимуться вилізти з ями. Має бути дуже кумедно.