Слава ЗСУ!

Пан Барістан незворушно відвернув усі удари до одного, зустрічаючи їх лезом меча і збиваючи набік. Клинки дзвеніли знову і знову. Пан Барістан відступив.

Краєм ока він побачив, що чашники спостерігають за ними, вирячивши білі очі завбільшки з курячі яйця. Храз вилаявся і перетворив високий удар на низький, зрештою проминувши-таки клинок лицаря… але його власний лише безсило шкрябнув білу сталеву поножу. Не гаючись, Селмі у відповідь знайшов лезом ліве плече ямного бійця, розсікши тонкий льон і вкусивши плоть під ним. Жовта сорочка забарвилася рожевим, а тоді червоним.

— Лиш боягузи вдягають залізо! — вигукнув Храз, гуляючи колами.

У бійцівських ямах ніхто не носив обладунків. Натовп глядачів приходив по кров, смерть, каліцтва, відрубані руки й ноги, передсмертні верески… музику червоних пісків.

Пан Барістан крутився разом зі супротивником, не гублячи його з очей.

— Цей боягуз зараз уб’є вас, хоробрий воїне.

Охоронець не був лицарем, та пан Барістан віддав належне його мужності. Храз навіть не вмів битися проти воїна у обладунку — Барістан бачив у його очах замішання, сумнів, паростки страху — але майже по-лицарському не відступив, не кинув обов’язку.

Ямний боєць знову наскочив на нього, цього разу з вереском, наче гадав, що голосом зробить те, чого не зміг залізом. Арах свиснув унизу, вгорі, знову внизу. Селмі зупинив удари у голову і поклався на обладунок у захисті від решти; його власний клинок розпанахав ямному бійцеві щоку від рота до вуха і намалював червону риску поперек грудей. З Хразових ран миттю зацебеніла кров, але він, здавалося, тільки більше розлютився, схопив вільною рукою жарівницю і перекинув до Барістанових ніг, розсипаючи гаряче вугілля та червоні жарини. Пан Барістан перестрибнув через вогонь. Храз сікнув його по плечі й влучив… але арах зумів тільки відколоти шматочок твердої поливи, перш ніж зустрів під нею нездоланну крицю.

— У ямі ти б уже не мав руки, старий!

— Ми не в ямі.

— Зніми з себе залізо і бийся по-чоловічому!

— Тобі ще не пізно скласти зброю. Здавайся.

— Здохни! — виплюнув Храз… та здіймаючи араха, зачепив його кінцем запони на стінах.

Саме цієї нагоди і чекав пан Барістан. Він миттєво розчахнув ямному бійцеві черево, відбив останній удар звільненого араха і прикінчив Храза швидким уколом у серце.

Тельбухи ямного звитяжця виповзли назовні, наче гніздо слизьких вугрів. Кров, слиз і жовч заплямували царські шовкові килими. Селмі зробив крок назад; меч у його руці червонів до середини. Тут і там килими почали диміти від розкиданих жарин. Лицар почув, як схлипує К’єзза.

— Не бійся, — мовив старий лицар. — Я не зроблю тобі зла, дитино. Я прийшов по царя.

Він чисто витер меча запоною і обережно ступив до опочивальні, де знайшов Гіздахра зо’Лорака, Чотирнадцятого тако від старини нареченого, що ховався за гобеленом і тихо, благально скиглив:

— Пожалійте! Не вбивайте! Я не хочу вмирати!

— Майже ніхто не хоче. Але усі вмирають, нічого не вдієш.

Пан Барістан вклав меча до піхв і смикнув Гіздахра на ноги.

— Ходімо. Відведу вас до келії.

Дотепер Мідні Звірі мали вже роззброїти Непробийшкуру.

— Вас триматимуть замкненим під вартою, доки не повернеться цариця. Якщо проти вас не знайдеться доказів, вам ніщо не загрожує. Маєте на тім моє лицарське слово.

Він узяв царя попід руку і повів геть з опочивальні. Голова була напрочуд легка і трохи паморочилася, наче під чаркою. «Я охороняв вінценосців, захищав їхні життя. Що я роблю тепер? Хто я? Ким став?»

В цю мить з Гіздахровим вином повернулися Міклаз і Драказ. Вони стали у проймі дверей, притиснувши глеки до грудей і вирячивши очі на труп Храза. К’єзза досі плакала, але прийшла Джезена, обійняла молодшу дівчинку, попестила їй волосся і заходилася втішати. Ще кілька чашників і чашниць стояли позаду, мовчки спостерігаючи.

— Ваша п-п-превисокосте, — мовив Міклаз перелякано, — вельможний Резнак мо’Резнак просив п-п-переказати, щоб ви п-п-прийшли негайно.

Хлопчик звертався до царя так, наче в покої не було ані пана Барістана, ані простягнутого на килимі мертвого тіла, чия кров повільно забарвлювала шовк темним кармазином. «Скахаз мав схопити Резнака і тримати доти, доки ми не впевнимося у його вірності. Чи не сталося якоїсь халепи?»

— Куди? — запитав хлопчину пан Барістан. — Куди підстолій прохає прийти його милість?

— Назовні. — Міклаз наче вперше його помітив. — Н-назовні, п-пане Барістане. На т-терасу. Щоб п-побачити на власні очі.

— Побачити що?

— Д-д-драконів. Вони на волі, п-пане.