Слава ЗСУ!

Вона зиркнула на полум’я.

— Бачу.

— Доторкнися. Наблизь долоню до полум’я.

Її великі карі очі ще побільшали, але дівчина не ворухнулася.

— Ну ж бо! — «Убий хлопчика.» — Не барися!

Дівчина затремтіла, простягла руку — обережно, високо над миготливим полум’ям свічки.

— Нижче. Відчуй поцілунок вогню.

Йоля опустила долоню — на якийсь вершок. Потім на другий. Коли полум’я лизькнуло плоть, вона відсмикнула руку назад і почала схлипувати.

— Смерть у вогні — жорстока смерть. Далла померла, даруючи життя цій дитині, але плекаєш і годуєш її ти. А ще ти врятувала свого власного сина від льоду. Тепер порятуй її сина від вогню.

— Але ж тоді вони спалять моє дитинча! Червона жінка… якщо вона не матиме Даллиного хлопчика, то спалить мого!

— Твій син не має ані краплі королівської крові. Мелісандра нічого не досягне, якщо віддасть його вогню. Станіс хоче, щоб вільний нарід бився за нього — а тому не спалить невинне створіння без вагомої причини. Твій хлопчик буде в безпеці. Я знайду йому годувальницю і вирощу тут, у замку Чорному, під своїм захистом. Він навчиться полювати, їздити верхи, битися мечем і списом, стріляти з лука. Я навіть простежу, щоб його навчили читати і писати. — «Сем би порадів.» — А коли стане старший, то дізнається правду, хто він та звідки. І буде вільний шукати тебе, якщо схоче.

— Ви зробите з нього гайворона. — Вона витерла сльози з очей тилом малої блідої долоньки. — Я не згодна! Я не хочу!

«Вбий хлопчика» — подумав Джон.

— Доведеться. Я тебе не питаю. Інакше обіцяю: того дня, коли спалять Даллиного хлопчака, твій помре разом із ним.

— Помр-ре! — заверещав крук Старого Ведмедя. — Смер-р-ть, смер-р-ть!

Дівчина сиділа згорблена і зіщулена, витріщаючись на полум’я свічки. В очах її блищали сльози. Нарешті Джон сказав:

— Дозволяю піти. Не кажи нікому. Підготуйся до від’їзду за годину перед світанком. По тебе прийде моя сторожа.

Йоля стала на ноги і вийшла, бліда та мовчазна, жодного разу не озирнувшись. Джон почув її похапливі кроки крізь зброярню — дівчина майже бігла.

Джон пішов зачинити двері й побачив Привида, що витягся під ковадлом, гризучи бичачу кістку. Великий білий лютововк підняв голову при його наближенні.

— Щось ти забарився.

І Джон повернувся до крісла — ще раз перечитати листа маестра Аемона.

За хвилину нагодився Семвел Тарлі, притискаючи до себе стос книжок. Щойно він увійшов, як до нього ринув Мормонтів крук, вимагаючи зерна. Сем радо відгукнувся, вийняв жменю з торби коло дверей, а крук радо накинувся на приношення і продзьобав йому долоню. Сем зойкнув, птах полетів геть, зерно розлетілося долівкою.

— Та потвора проклювала тобі шкіру? — запитав Джон.

Сем обережно зняв рукавицю.

— Ой, справді. В мене кров тече!

— Така наша доля — проливати кров за Варту. Вдягай товщі рукавиці. — Джон штовхнув до нього чоботом стільця. — Сідай і поглянь на оце.

І передав Семові пергамен, який читав.

— Що це таке?

— Паперовий щит.

Сем повільно прочитав грамоту.

— Лист королю Томену?

— У Зимосічі Томен бився з моїм братом Браном на дерев’яних мечах, — пригадав Джон. — І мав на собі стільки повсті, що скидався на набитого для пічки гусака. Бран тоді збив його на землю. — Джон підійшов до вікна і відкинув віконниці. Повітря ззовні було холодне, кусюче, небо — сіре і похмуре. — А потім Бран загинув. А рожевопикий опецьок Томен сидить на Залізному Престолі з короною на своїх золотих кучерях.

Сем у відповідь кинув дивний погляд — здавалося, хотів щось сказати. Але лише ковтнув і повернувся до пергамену.

— Бачу, ти не підписав листа.

Джон хитнув головою.

— Старий Ведмідь прохав Залізний Престол про допомогу чи не сто разів. І йому прислали Яноса Слинта. Жоден лист не змусить Ланістерів нас полюбити. Адже вони чули й чують, як ми допомагаємо Станісові.

— Але ж тільки у захисті Стіни, не в змаганнях за престол! Тут саме так і написано!

— Князь Тайвин може зневажити різницю. — Джон забрав листа назад. — Навіщо йому допомагати нам зараз, якщо він жодного разу не допоміг раніше?

— Ну, він же не захоче, щоб люди казали: ось, мовляв, Станіс виїхав на чолі війська на захист держави, поки король Томен сидів і бавився іграшками. Це накличе сором на дім Ланістер.

— Я хочу накликати на дім Ланістер не сором, а смерть і руїну, — відповів Джон і прочитав з листа: — «Нічна Варта не втручається у чвари Семицарства. Ми склали обітницю боронити царину людей, яка зараз перебуває у жахливій небезпеці. Станіс Баратеон допомагає нам проти ворогів за Стіною, хоча ми не є його підданими чи служивими людьми…»