Слава ЗСУ!

Помiтивши, що хлопець нудиться, Троч пiдвiвся й промимрив сам до себе:

- Доведеться дiяти вiдвертiше...

Тiм знову лiг у подушки i втупив очi в люстру. Звiсивши додолу праву руку, вiн несвiдомо крутив у нiй одну з шовкових пантофель, що поклали йому бiля шезлонга. В скляних бурульках люстри, химерно спотворена, безлiч разiв вiдбивалася кощава барокова постать.

Троч спитав навпростець:

- Хочеш, я навчу тебе тiєї замови, що нею доктор Фауст приворожив собi свого чорта?

- Навiщо вона менi... - не повертаючи голови, вiдказав Тiм i побачив, як тiпнулося з досади розмножене в скляних бурульках барокове обличчя. Тодi знову почув його голос.

- То, може, хоч переказати її тобi? - спитав Троч, видимо насилу стримуючи злiсть.

- Як хочете, бароне... - З хлопцевого голосу добре чути було, що все те йому зовсiм не цiкаве. А втiм, цiкавiсть ворухнулась у ньому, коли вiн побачив, як манюсiнькi Трочi в шлiфованих скельцях заклинально пiдносять тонюсiнькi ручки.

Троч дуже повiльно, якимсь дивно глухим голосом почав вимовляти чудернацькi слова:

Багабi лака бахабе

Ламак каї ахабабе

Карелiйос

Ламак ламек Бахлiяс

Кабаагi забалiйос...

По цих словах люстра затремтiла - може, вiд того, що барон вимахував руками, - i з її середини почав спускатись на павутинцi здоровенний сполоханий павук.

Тiм дуже гидував павуками. I взагалi ота таємнича замова вже дратувала його. Тому вiн пiдняв шовкову пантофлю, що її крутив у руцi, й щосили жбурнув на павука.

Барон саме вимовляв дальшi слова:

Барiйолас

Лагоц ата кабiйолас...

I враз пiд стелею щось тонко заскреготiло, а тодi в ногах у Тiма задзвенiла, забряжчала, загримотiла, впавши додолу, вся величезна люстра.

Тiм перелякано пiдiбгав ноги. Барон стояв за спинкою свого крiсла, роззявивши рота, з iще пiднесеними догори руками, а на лобi в нього вже набiгла гуля. Видно, його зачепило люстрою.

В покоях стало тихо-тихо. Але оглушливий брязкiт, певно, почули в готелi, бо за хвилинку хтось мiцно постукав у дверi.

Аж тодi барон опустив руки. Згорбившись, наче вкрай знесилений, пiдiйшов вiн до дверей, прочинив їх трошечки й сказав кiлька слiв по-iталiйському. Тiм нiчого не зрозумiв.

Потiм Троч знову причинив дверi, сперся на них плечима й промовив:

- Марна рiч... На чисте серце нема ради.

Хлопець у шезлонгу, що зрозумiв тi слова не краще, нiж таємниче закляття, пiдвiвся й спитав:

- Що марна рiч?

- Середньовiччя! - вiдповiв барон начебто зовсiм не до ладу, й Тiм однаково нiчого не зрозумiв. Тому вiн не став далi допитуватись, а сказав:

- Вибачте... Я ненавмисне люстру звалив. Я просто хотiв павука вбити.

- Ет, пусте. Запишуть у рахунок за номер, заплатимо i квит, вiдмахнувся барон.

- Як то "заплатимо"? - обурився хлопець: йому нараз пригадалося його незмiрне багатство. I вiн додав: - За люстру заплачу я сам, бароне!

- Нiчого не вийде, - вiдказав Троч, i в кутиках його вуст iзнову заграли веселi зморщечки. - Ти, любий мiй, iще неповнолiтнiй, а тому не можеш витратити жодної марки без дозволу свого опiкуна, барона Тобiаса Троча. - I, осмiхаючись, уклонився: - Але кишеньковi грошi ти, звичайно, одержуватимеш.

Тiм теж уклонився й мовив:

- Вам, я бачу, також спадають на думку вельми розумнi речi, бароне. Але дозвольте менi нарештi перевдягтися. Я хотiв би лишитися сам.

Троч спершу безмовно витрiщився на хлопця, тодi лунко зареготав.

- А в вас, я бачу, таїться бiльше, нiж я сподiвався, Тiме Талере! Низенько кланяюсь! - смiючись, вигукнув вiн. I аж тодi помiтив, як зблiд Тiм вiд того смiху. Веселий регiт, що ним Троч, мов арканом, притягував до себе людей, цього хлопця не брав, бо то був його власний, Тiмiв регiт.

Троч швидко рушив до дверей. Але, перше нiж вийти, тернув рукою по блискучiй стiльницi невеличкого письмового столика, що стояв бiля самих дверей, i, зиркнувши скоса на Тiма, посунув на середину столика шкiряний бювар.

Аж тодi вiн вiдчинив дверi, кинувши через плече:

- Я завжди до ваших послуг, пане Талер. Слугу я покличу. Це мiй вiрний чоловiк iз Месопотамiї.

- Спасибi, - вiдказав Тiм. - Я звик перевдягатися сам.

- Iще краще, - осмiхнувся Троч. - Дешевше буде. - I нарештi вийшов, тихенько зачинивши за собою дверi.

В коридорi барон хвилинку замислено постояв.

- Хлопець хоче повернути собi свiй смiх, - промурмотiв вiн сам до себе. - Вiн зневажає ту силу, що її дає темрява. Чи, може, просто байдужий до неї. Вiн хоче свiтла, а свiтло... - барон повiльно рушив до свого номера. - Свiтло ламається в дзеркалi. Треба спробувати ще так...